Восьма звичка. Від ефективності до величі. Стівен Р. Кові

бачення, дисципліну, пристрасть і совість.

      Бачення

      Бачення – це образ майбутнього. Бачення формується уявою. Усі речі створюються двічі: спочатку подумки, а потім фізично. Перше творіння – бачення – це початок процесу створення себе заново людиною чи організацією. Цей процес представляє бажання, мрії, надії, цілі і плани. Проте ці мрії або образи – не просто фантазії. Це реальність, яка поки що не набула матеріальної форми, наче креслення ще не побудованого будинку або музичні ноти в партитурі, які чекають на виконання.

      Більшість із нас не уявляють або не усвідомлюють свого потенціалу. Вільям Джеймс сказав: «Більшість людей живе у вельми обмеженому колі свого потенційного буття. У всіх нас є запаси енергії і таланту, уявити які ми не можемо навіть у мріях».

      Кожен із нас має незмірну силу і здатність переінакшити своє життя. У наведеній нижче історії ви дізнаєтеся, як убита горем жінка змогла сформувати нове бачення свого життя.

      «Мені було сорок шість років, коли в мого чоловіка Гордона виявили рак. Без вагань, я завчасно вийшла на пенсію, аби бути з ним. Хоча його смерть за вісімнадцять місяців не стала для мене несподіванкою, мене охопило горе. Я тужила за нашими нездійсненими мріями. Мені було лише сорок вісім, і я не бачила сенсу жити.

      Мою скорботу пронизувало лише одне запитання: „Чому Бог забрав Гордона, а не мене?“ Мені здавалося, що Гордон міг дати світу набагато більше, ніж я. Безмежно виснажена фізично, розумово і морально, я намагалася знайти новий сенс життя.

      Мене захопила думка про те, що все створюється двічі: спочатку в думці, а потім на фізичному рівні. Я мусила замислитися над тим, якими талантами володію. Тест оцінки здібностей показав мої найсильніші сторони. Аби відновити рівновагу в житті, я зосередилася на чотирьох складових своєї особистості. Я усвідомила, що на інтелектуальному рівні мені подобається викладати; на духовному і соціальному рівнях я хотіла б підтримувати міжрасову згоду, яку нам вдалося створити у нашому шлюбі; і я знала, що на емоційному рівні мені було необхідно обдаровувати людей любов’ю. Моя мама за життя доглядала смертельно хворих дітей у лікарні. Я хотіла втішати інших, як вона, і продовжити її справу, даруючи безмежну любов.

      Я боялася, що в мене нічого не вийде, але сказала собі, що потрібно спробувати різні речі, наче приміряючи капелюшки. Якщо мені не сподобається викладати, то після закінчення семестру я зможу піти. Я почала з аспірантури, аби мати можливість викладати в коледжі. Вчитися в аспірантурі нелегко, а в сорок вісім це по-справжньому важко! Я так звикла віддавати всі документи секретарці на друк, що цілий семестр пішов на те, аби навчитися друкувати свої матеріали. Вимкнення телевізора і відмова від кабельного декодера стало для мене героїчним вчинком.

      Я закінчила аспірантуру і почала викладати в коледжі для афроамериканців в місті Літл-Рок, штат Арканзас. Губернатор призначив мене членом Комісії імені Мартіна Лютера Кінґа, в якій я займаюся