На межі самотності. Бенедикт Вельс

якимсь внутрішнім чуттям, поставив платівку. «Via Con Me» Паоло Конте, пісню, яку мати порадила мені незадовго до смерті.

      Я спостерігав за Альвою. Мокре волосся все ще звисало їй на обличчя, а сукня облипала тіло. Альва постійно поправляла її, прикриваючи голі ноги. В цю мить я почав рухатися під музику. Коліна по-зрадницьки тремтіли.

      – Ти й справді добре танцюєш, – промовила Альва. В її голосі чулося здивування.

      Нічого не відповідаючи, я жестом запросив її на танець. Вона відмахнулася. Я простягнув руку.

      – Давай… – промовив я. – На одну пісню… Давай!

      Я почав вдавати темпераментного італійця і театрально ворушити губами, повторюючи текст пісні.

      It’s wonderful, it’s wonderful, it’s wonderful

      good luck my baby.

      It’s wonderful, it’s wonderful, it’s wonderful

      I dream of you…[13]

      Альва коротко засміялася. Але потім її обличчя стало похмурим, неначе подумки вона була десь-інде. Її тіло раптом немовби втратило поставу, і вона похитала головою. Від розчарування мені забило дух. Стуливши губи, я й далі танцював сам, відчайдушний дурило. Та врешті я вимкнув музику, а невдовзі по тому Альва зібрала свої речі й пішла.

* * *

      Канікули, що припадали на Трійцю, в тисяча дев’ятсот дев’яносто другому минали без пригод, поки одного дня я не побачив, як тітка стоїть посеред кухні з відсутнім поглядом і дивним блиском в очах. Я злякано зауважив, як сильно вона постаріла. А потім зрозумів. Це був мамин день народження. Мені стало соромно, що я зовсім про нього забув. І все ж лише ввічливість змусила мене погодитись сісти разом з тіткою на диван і переглядати сімейні фотографії.

      Я дивився на матір. На одній світлині вона була ще зовсім дитиною, на іншій підлітком, потім молодою дівчиною зі стильною короткою стрижкою і в міні-спідниці, посеред групи студентів. Її захоплений погляд був спрямований на симпатичного молодого чоловіка, що стояв поруч. Біла сорочка, коротка краватка, закочені рукави, затиснута в кутику рота люлька. Очі його горіли. Він щось розказував іншим.

      – Твій батько вмів приковувати до себе, з його розумом… – промовила тітка. – Йому ніколи не набридало дискутувати, він міг сперечатися з будь-ким годинами.

      На наступному знімкові я побачив французьку бабусю. Уже тоді в неї навколо рота залягла ця жорстка зморшка. На цій же світлині був і маленький Марті зі своєю мурашиною колонією. Поруч Ліз в образі принцеси, з рожевим бантом у волоссі, а на задньому плані я, дивлюся на них, роззявивши рота. На іншому фото мені дев’ять і я стою на кухні, зосереджено схилившись над каструлею. Я немовби знову відчув знайомі пахощі домашньої їжі. Я вже багато років нічого не готував, але хіба в дитинстві мені не подобалося куховарити? А може, мені лише здається, через цю світлину. Я почав заглиблюватися в пам’ять, спогади ставали все чіткішими…

      На наступному знімку я демонстрував свою колишню самовпевнену посмішку, стоячи перед шведською стінкою в оточенні інших хлопчаків та дівчат.

      – Тобі завжди хотілося бути в центрі уваги, – промовила тітка. – Такий був розбіяка. Якщо було не по-твоєму, враз зчиняв сварку. І страху не мав ні перед чим.

      Мені

13

Чудово це, чудово це, чудово це, / Щасливо, люба. / Чудово це, чудово це, чудово це, / У мріях – ти… (англ.)