Покров. Люко Дашвар

раптом ще згодяться дивні парфуми. Усміхнулася: як несподівано приходить щастя… І тільки одна думка псувала піднесений настрій: якщо вся справа у феромонах, а Хотинського від них верне, значить, усе й завершиться тим несподіваним сексом у незручному кріслі порожнього офісу…

      – Ні! Тільки не це! Прошу…

      Хотинський із тиждень не помічав Мар’яни.

      – Так нечесно! Я помру! – жалілася Польці.

      – Поговори з ним.

      – Страшно… А раптом я все зіпсую?

      – Є що псувати?

      – Він за таксі заплатив! То ж не може бути просто так! – шукала сподівань Мар’яна. Та – не сімнадцять, сумний досвід за плечима! – тьмяніла: може бути і просто так, із ввічливості. Вдячність за секс без зобов’язань. Журилася, з дедалі відчайдушнішою рішучістю дивилася на флакон із жовто-зеленуватою рідиною. Невже знов доведеться Хотинського феромонами труїти?..

      Не встигла. За тиждень під час спонтанного мозкового штурму, який Хотинський влаштував бренд-групі для пошуку нових рекламних ідей, після кількох невдалих спроб відшукати нове зерно для старого пива, він раптом ухопив «Паркер», поставив його сторчма на столі, упхавши одним кінцем у вазон із кактусом, зиркнув на групу з азартом, кивнув на ручку:

      – Що це?!

      – «Паркер» у кактусі, – сказав Льова Шендрик.

      – Це не «Паркер»! – завівся Хотинський. – Це символ, образ! І тест на нестандартність мислення! Якщо ви будете мислити стандартно, колеги, ми ніколи не зможемо запропонувати клієнтові оригінальну ідею.

      – Це… – Оля Охріменко дуже хотіла мислити нестандартно. – Устремління…

      – Куди?! – Хотинський уже нервував.

      – У Всесвіт!

      – Ти здуріла?! Нащо пиву рватися у Всесвіт?! Нам треба втюхати його реальним землянам, а не аборигенам на Марсі!

      – Вибач! Я бачу не пиво, а тільки «Паркер», – боронилася Оля.

      – На Марсі потрібні «Паркери»? – Шендрик уперто перетворював мозковий штурм на цирк.

      Хотинський розгнівався.

      – Видай нам свої ідеї, Льово! Чи тобі легше колег висміювати?!

      – Та все просто! – сказав Льова. – Щось коштовне, може, безцінне, якогось біса застрягло в багнюці! Так виглядає біда.

      – І як же я не здогадалася?! І справді! Це – біда! Наше нещасне пиво застрягло посеред пустелі! – знову активізувалася Оля. – Воно, як вагітна жінка! Страждає…

      – Який жах! У пляшки пива нема кому пологи прийняти! – збудився Шендрик. – Треба щось робити!

      – Ви подуріли?! – роз’ярився Хотинський.

      – Ні, ти заціни! – Шендрика понесло: – Пляшка мордується: треба вчасно віддати якимсь чувакам пиво, інакше строк використання мине і її нафіг розірве! А чуваків нема – пустеля! Чуваки мають іти й рятувати пляшку, якщо вони справжні мужики! – усміхнувся Олі. – Олю, респект! Крута ідея! Героїка! – Глянув на Мар’яну: – Мар’яно! Ну, скажи! Крута ж ідея!

      Мар’яна почервоніла, уп’ялася поглядом у «Паркер».

      – Це – жадання. Одна людина дуже… Дуже хоче іншу людину, але ховає