Золотоволоска та інші європейські казки. Народна творчість

у тебе найкраще в руках, – сказала вона короленку. – Однак до красуні королівни з золотого замку не завадило б іще придбати й золотого коня.

      – А як його придбаєш? – спитав юнак.

      – А от як: спершу відведи красуню королівну тому королю, який послав тебе до золотого замку на пошуки. У замку того короля всі дуже зрадіють прибуттю королівни й охоче віддадуть тобі золотого коня, навіть підведуть його до тебе. Ти на нього відразу сідай верхи й усім на прощання подавай руку. А після всіх прощайся з красунею королівною і, вхопивши її за руку, разом закинь її до себе в сідло та й пускай коня щодуху! Тоді вже тебе ніхто не наздожене, бо цей кінь мчить швидше за вітер.

      Усе це було успішно виконано, і короленку вдалося забрати красуню королівну на золотому коні.

      І лисиця від них не відставала і знову навчала юнака:

      – Ну, тепер я тобі допоможу добути й золотого птаха. Коли ти наблизишся до того замку, де він є, то зсади королівну з коня, і я візьму її під свій захист. Тоді заїжджай на подвір’я замку на своєму золотому коні: як тільки його там побачать, то всі йому зрадіють і самі винесуть тобі золотого птаха. Щойно схопишся рукою за клітку, то відразу жени до нас на коні щодуху і знову рушай у путь зі своєю коханою королівною.

      Коли все сталося точнісінько так і короленко зібрався вже повертатися зі своїми скарбами додому, лисиця йому сказала:

      – Ну, а тепер ти маєш нагородити мене за допомогу.

      – А чим нагородити скажеш? – спитав юнак.

      – Коли ми зійдемося з тобою в нашому лісі, ти муситимеш мене застрелити, відрубати мені голову й лапи.

      – Гарна була б тобі віддяка за послуги, – сказав короленко, – цього вже я нізащо не зроблю.

      Лисиця сказала:

      – Якщо ти мені цього зробити не хочеш, то я мушу тебе залишити, та перш ніж піти, хочу дати тобі добру пораду: не сідай ніколи на краю криниці.

      І з цими словами вона зникла в лісі.

      Юнак подумав: «Що за химерний звір ця лисиця – чого тільки не вигадає! До того ж мені ніколи ще на думку не спадало сідати на краю криниці…»

      Поїхав він із красунею королівною далі, і випало йому знову проїжджати через те село, в якому лишилися його два брати. Далі вони продовжили шлях додому разом.

      От і прибули вони до того лісу, в якому колись зустрілися з лисицею.

      А що спека була велика, а в лісі й прохолодно, і приємно, то брати й сказали короленку:

      – Отут, біля криниці, зупинимось і відпочинемо, поїмо й поп’ємо.

      Той погодився і, забувши серед розмови, присів на край криниці, не думаючи ні про що погане.

      Але двоє його братів раптом на нього кинулися, зіпхнули в криницю, заволоділи його королівною, його золотим птахом і золотим конем і рушили додому до батька.

      – От ми привезли тобі не лише золотого птаха, – сказали вони, – але ще й золотого коня та красуню королівну з золотого замку на додачу.

      Усі цьому зраділи, та тільки кінь нічого не їв і стояв, похиливши голову, птах не співав, а красуня королівна сиділа в кутку й усе плакала.

      А між тим молодший