Золотоволоска та інші європейські казки. Народна творчість

чоловікові бігати, шукати суддю! Хочеш, я його придушу, а з’їмо разом?

      Ведмідь буркнув, заскреготівши зубами:

      – Не хочу я ніяких спілок із вовками!

      А тоді каже Мацекові:

      – Так чи інак – на моє виходить. Давай я тебе з’їм, щоб сплатити раз і назавжди отой борг удячності!

      Але Мацек ублагав Бурмила, щоб той дозволив привести ще одного суддю.

      Іде, бідкається вголос, а ластівка сіла перед ним на гілці й щебече:

      – Мацеку! Мацеку! Справедливості десь-інде шукай! Знайди таке звірятко, що всі його кривдять удень і вночі, а воно нікому кривди не робить, одне – схованки шукає, щоб якось прожити.

      – Де ж я, бідолашний, його знайду?

      – Онде воно під кущиком, недалеко звідси, притулилося, ховається від вовка й лисиці, від пса й від людини. Гляди ж, підходь до нього дуже обережно, бо злякається, що ти хочеш його вбити, і втече.

      Йде Мацек, виглядає, ступає тихо, обережно, як йому ластівка казала.

      Раптом з-під куща зайчик вискочив, стриб-стриб до нього та й озивається:

      – Я вже чув про твою пригоду з ведмедем і саме думав, як тобі допомогти.

      – Ой зайчику, дай Боже тобі щастя за таку добру думку! Бо ведмідь одне править – мовляв, немає у світі ні вдячності, ні справедливості.

      – Неправду каже ненажера-ведмідь! Є справедливість!

      Прийшли до ведмедя, стали судити-рядити. Ведмідь мовить:

      – Я повинен його з’їсти! Тільки спершу хочу переконатися, що таки немає у світі справедливості.

      А Мацек твердить своє.

      – Добре те, що ви кажете, – пискнув зайчик, – але я маю знати, як усе сталося, поки дійшло до суду між вами.

      – Я лежав під сосною, – пробурчав ведмідь, – а цей дурень сосну підважив і мене визволив – хай же тепер має за це винагороду!

      – Мені треба на власні очі бачити, як ти лежав під сосною, – сказав зайчик.

      – Бачу, що ти суддя такий, як треба! – зрадів ведмідь.

      Пішли всі троє, знайшли те місце, де сосна привалила була ведмедя: жердини й сошки ще й досі підпирали її.

      Зайчик і каже:

      – Ану, Бурмило, покажи мені, як ти лежав!

      Ведмідь пропхався під сосну, а коли ліг на землю – зайчик моргнув Мацекові:

      – Мерщій виймай жердини й сошки!

      Мацек так і зробив, а ведмідь закректав і запросився:

      – Ой, підважте сосну, бо вона мене душить!

      – Ось бачиш, усе тепер так, як було спочатку: ніхто з вас нічого не винен – ні Мацек тобі, ні ти Мацекові. А ти, чоловіче, тікай мерщій додому та не роби нікому зла! Бо у світі є правда і справедливість!.. Є і завжди будуть!

      Кажуть, ведмідь таки виборсався з-під сосни, але відразу втік геть. Тільки його й бачили! Зайцеву науку він запам’ятав назавжди.