Золотоволоска та інші європейські казки. Народна творчість

брови насупив та як зареве:

      – Ах ти сякий-такий! Хіба у лісовиків честі немає? Останній окраєць хліба поцупив у бідняка? Стид і сором! Нехай люди жебраків утискають. Зараз же поверни хліб на місце.

      – Як же я його поверну? Розкришився він весь, а крихти пташки склювали, – заскиглив Лісовик.

      Водяник замислився.

      – Не можеш хліб повернути – робітником до нього наймись. Прослужи селянинові вірою і правдою три роки, а до того часу і на очі мені не потикайся!

      Сонце вже за далеким лісом сховалося, коли голодний чоловік поплентався додому.

      Сам ледве волочить ноги, та й шкапа знай собі спотикається, соха по каменях деркотить, а назустріч йому незнайомий: очі зелені, як лісові озера, волосся чорне, як вороняче крило, обличчя рум’яне – кров з молоком! Узяв парубок соху за чепіги і каже:

      – Дозвольте я вам допоможу, хазяїне!

      Свиснув парубок, і стара шкапа пустилася вчвал молодим жеребцем! А коли незнайомий попросився до нього в робітники, чоловік і зовсім здивувався:

      – Який тобі інтерес у бідняка служити? Ми й самі голодуємо, а тут ще тобі плати…

      – Мені плата не потрібна. Не женіть мене – будете задоволені, – відповідає зеленоокий.

      – Ти спершу тиждень поживи, якщо сподобається, назовсім залишайся.

      Поселився Лісовик у Бідолахи і з коня почав: ото вже він його чистить, добірним вівсом – звідки що й береться – годує, джерельною водою напуває. Тижня не минуло – коня немов підмінили. Без утоми оре, а запряжеш у воза – віжки в руках не втримаєш.

      Набрався кінь сили, а наймит з коровою заходився. Від її молока селянські діти побіліли та потовстіли. «От так наймит, – думає Бідолаха. – Хліба їсть мало, а працює за сімох».

      – Зоставайся у мене жити. Мені такий робітник потрібний, – каже він Лісовикові.

      Три роки непомітно пролетіли. Ось уже повні в селянина комори. Який же він тепер Бідолаха? Одежина на ньому справна, обличчя гладке, рум’яне, а діточок із жінкою і зовсім не впізнати.

      І вийшов наймит глупої півночі на поріг, об землю вдарився, Лісовиком обернувся і до рідної трясовини поспішив. А там саме танці, гульня – аж гуде! Мавки з русалками, лісовики з чортами, упирі з вовкулаками водять танок. Водяник на трухлявім пеньку на дудочці грає. Чорний Лісовик низенько йому вклонився та й каже:

      – Ось і я! Службі моїй кінець. Вірою і правдою відслужив я селянинові три роки.

      – Ну, то залишайся з нами і танцюй до ранку.

      А Чорний Лісовик з місця ані руш, потилицю чухає, з копитця на копитце переступає.

      – Чого тупцяєш? – питає Водяник.

      – О володарю нечестивих! Допоміг я селянинові злидні здолати. Вкрадений хліб стократ йому повернув. Невже так і залишити Бідолаху в достатку?

      – Що ж ти вигадав?

      – Трохи пожартувати над ним на прощання.

      – Дивися мені, щоб уся твоя робота не пішла намарне, – сказав Водяник, плеснув у зелені долоні і гукнув громовим голосом: – Чорти з лісовиками, збирайтеся!

      Вся