Ги-ги-и. Юрий Винничук

котами, Макс варив у казані мило, Рузя нагорі, в покої, бавила чергового клієнта, а матуся з котячих кишок готувала мисливську ковбаску. Я в цей час пиляв дрова для вудження шинок, а мої стриєчні братове гнали свою улюблену кізяківку.

      І от у такий мирний час, коли небо над головою розливалося прозорою блакиттю, а сонячні промені грайливо лоскотали вуха, несподівано завищали сирени і гальма, заклацали цинглі на карабінах і десятками голосів пролунала команда підняти руки й здаватися по одному.

      – Краще смерть, як неволя! – вигукнула моя матуся, і за лічені секунди ми сховалися в будинку.

      Кожен озброївся, чим міг. Стрийко виставив у вікно свою стару дубельтівку, з якою полював на котів, а стрийна випорпала на стриху австріяцького кулемета, котрий востаннє стріляв ще в бою на Маківці.

      Згори збігли Рузя з клієнтом, зовсім голі. Клієнт кричав, що він тут випадково і зараз піде здаватися.

      – Добре, – сказав стрийко. – Дорога вільна.

      Рузя зробила йому цьом-па, і клієнт вискочив на подвір’я, вигукуючи:

      – Я свій! Я свій!

      Може, якби він підібрав інше гасло, все обійшлось би, але поліція в цьому вигуку відчула сильну образу своєї честі. Автоматні черги прошили його повздовж, а потім впоперек.

      Після цього поліція рушила в наступ. На стриху загарчав кулемет. Кулі стрибали то по деревах, то по парканах, а стрийна кляла на чім світ поліцію і, думаю, ці прокльони дошкуляли їм більше, аніж кулеметні кулі. Тим часом десь із підвалу три братчики витягли гармату, пофарбовану помаранчевою фарбою. Гармата виглядала не так грізно, як смішно.

      Стрийко зосереджено лякав поліцію своєю дубельтівкою, важко сопучи при цьому бараболястим носом.

      Макс із матінкою взяли вила і зайняли оборону біля дверей.

      Я за той час поскидав у підвал все, що може свідчити проти нас, і щедро полив бензином. В будь-яку хвилину досить кинути туди запалений сірник, і поліція втратить одним махом усі докази.

      Нарешті гармату наладували і, відчинивши двері, спрямували люфу в нападників. Поліція, побачивши таке чудо, миттю залягла на землю.

      Бодьо запалив паклю, підніс її до дзюрки і гукнув:

      – Вогонь!

      Як вам описати те, що відбулося? Пролунав оглушливий вибух, аж цілий будинок ходором заходив. І все довкола заволік чорний ядучий дим. Не знаю, як вони цілилися в поліцію, що одним пострілом висадили всі вікна разом із рамами, двері з одвірками та ще й чомусь за нашими спинами, якраз навпроти дверей, ядро вибило в стіні другі двері. Певно, люфа не в той бік стріляла.

      Коли дим розвіявся, я побачив дві відірвані голови. Близнюки чесно виконали свій обов’язок. Бодьові повезло більше – йому лише відірвало руку.

      Стрийко тяжко кашляв.

      Матуся і Макс трясли головами і били себе по вухах.

      Стрийна тим часом вилізла вже на дах, бо зі стриху мала обмежений круговид, і гукала нам:

      – Льондзю!

      – Гов! – хрипів старий.

      – Ти живий?

      – Живий!

      – А кого