Книга змін. Андрей Цаплиенко

Читать онлайн.
Название Книга змін
Автор произведения Андрей Цаплиенко
Жанр Книги о войне
Серия
Издательство Книги о войне
Год выпуска 2015
isbn 978-966-14-9925-5,978-966-14-9922-4,978-966-14-9635-3



Скачать книгу

вони, журналісти, змушують верескливих тіток у беретах зізнаватися, що ні Пушкін, ні Достоєвський із Толстим їх не цікавлять і ніколи не цікавили. А хочуть вони, щоб пенсії в них були, «как в Москве». Та й багато українських військових, тих, хто внутрішньо вже погодився зламати присягу, не могли дочекатися моменту, коли цих нахабних співвітчизників із телекамерами приберуть із міста. А ще ліпше – з півострова. Зраджувати присягу перед камерою якось незручно.

* * *

      Їм розбили камери. І переламали кістки.

      Репортер із Києва тримався спокійно доти, доки його грецького товариша не взялися пакувати в багажник. Довготелесий грек у важкому шкіряному реглані погано вміщувався в багажнику. Йому допомогли стусанами. Потім ударами загнали туди й худого оператора. Той тримався за бік і важко дихав, дивлячись на пістолет, наставлений просто йому в обличчя.

      «Коли стріляють поряд із головою, це не страшно, – подумав репортер. – Значить, лякають. Коли засовують людей у багажник, значить, хочуть кудись вивезти. А далі кінець. Схоже на те».

      Він підвівся та сперся об бампер машини. Треба було щось зробити. Бодай пожартувати. Хай і незграбно. Він розумів: треба спробувати розрядити ситуацію, щоб його товариші лишилися живими.

      – И ты лезь туда, сволочь фашистская! – крикнув здоровань у масці, наводячи пістолет на репортера.

      – А, понятно, – пробурмотів журналіст. – Вы, наверное, думаете, что мы бандеровцы.

      – Бендеровцы, бендеровцы! Кто же еще?

      І ці перекручували слово «бандерівець». «Чому ж, – дивувався репортер, – поборники великої російської культури вимовляють його так не по-російськи, перетворюючи прихильників націоналізму в жителів молдовського міста Бендери?»

      – Странно. А вот некоторые нас называют москалями. За то, что говорим по-русски.

      – Да иди ты! Рассказывай больше!

      Це не був контакт або діалог. Радше обмін фразами. Проте і його, схоже, вистачило, щоб знизити градус жорстокості.

      – Ладно, езжайте!

      Здається, імпровізація з багажником та вивезенням у невідомому напрямку скасовувалася.

      – Только запомните: мы знаем, кто вы и откуда, мы знаем, где ваши семьи, так что живите и бойтесь!

      Репортер із Києва не хотів боятися. Він розлютився. Ці люди, «вовки», спробували вдарити журналістів у найболючіше місце.

      Ще недавно він приїздив до білого приморського міста, щоб походити його вулицями й послухати шум моря біля Графської пристані. Він добре знав, що десь поблизу на морському дні навіки лишилася щогла лінкора «Новоросійськ», який вибухнув за дивних обставин, і він зовсім нещодавно намагався в тих обставинах розібратись.

      Він розповідав своїм дітям про Балаклавську битву, про те, що фраза «тонка червона лінія», яка означала звитягу та мужність військових, з’явилася саме тут, коли перший в історії журналістики військовий репортер Вільям Рассел, сидячи на пагорбі, спостерігав розгром шотландського загону в червоних мундирах, який вишикувався в ланцюг і люто відстрілювався.

      Він полюбляв до речі