Візит доктора Фройда. Богдан Коломійчук

[14] – скрививши посмішку, відповів комісар.

      – А от мій друг Ганс почувається препаскудно, – мовив поліцейський. – Вчора йому дісталось.

      – Нехай прийме мої співчуття, – сказав Вістович.

      – Хочу зазначити, що Ганс чемпіон з боксу серед тутешніх поліцейських, – продовжив той.

      – Невже у вашій поліції самі старі хвойди?… – не втримався від жарту комісар і відразу ж пожалкував.

      Ображений боксер підскочив до нього і щосили зацідив своєму кривднику в зуби. Вістович спочатку звалився на стіл, а потім повільно сповз на підлогу.

      – Падлюка… – прохрипів комісар, а потім на очі йому навис туман, і свідомість залишила його, як ображена коханка.

      Коли вона повернулась, комісар лежав на тому ж місці, але під голову хтось поклав йому складену прямокутником ковдру. Над ним стовбичила чиясь постать з великою склянкою в руці. Склянка була порожньою. Очевидно, вміст її щойно виплеснули Вістовичу в обличчя. На чолі, щоках і шиї комісар відчував приємну вологу.

      – Ви б швидше прийшли до тями, якби це була не звичайна вода, а добра львівська горілка, еге ж, пане Вістовичу? – пожартувала постать, і голос видався комісарові знайомим. – Давайте вашу руку, я допоможу підвестись.

      Скориставшись допомогою, комісар звівся на ноги і кілька секунд намагався втримати рівновагу. Врешті, вирівнявшись, він з подивом побачив перед собою Штальмана, шеф-інспектора поліції Відня, з яким попрощався вчора ввечері.

      – Кепсько з вами повелися, комісаре, – зазначив той, ставлячи склянку на стіл. – Ви тільки поганого не подумайте, загалом, Пруссія – чудовий край… І люди тут непогані. Хоч клімат сраний. Я, знаєте, полюбляю південніші місця.

      Вістович пропустив його теревені повз вуха і важко сів на стілець.

      – Відвідати мене вирішили? – буркнув він.

      – Назвемо це так… Мені розповіли, що ви зчинили пожежу в помешканні, яке винаймали.

      – Зовсім не я.

      – Справді? А хто це підтвердить? Може, Ганс, якому ви ледь не зламали щелепу?

      Комісар промовчав.

      – А ще, скажу по секрету, вас підозрюють в тому, що ви російський шпиг.

      Вістович стрепенувся.

      – Я? Шпиг?

      – Так, вам не почулося.

      – Звідки така дурня?

      – Ви зі східних рубежів Європи. До того ж русин… – розвів руками Штальман. – А ще навряд чи поясните, чим займалися останні декілька місяців тут, у Данциґу… Спробуйте мені заперечити.

      Вістовичу пригадалися власні роздуми щодо «мертвих» справ у тутешній поліції, для яких він чудово б пасував у ролі цапа-відбувайла.

      – А тепер послухайте мене, комісаре… Уважно, як тільки зможете… – Штальман раптом сперся руками на стіл і нахилився до нього так близько, що Вістович відчув запах його «Kölnisch Wasser».[15] – Я досі можу витягнути вас із цієї дупи, тільки тепер мені це буде коштувати втричі дорожче. Втім, я це зроблю, але ви одразу вирушите зі мною до Відня, де негайно візьметесь за справу, про яку ми говорили

15

 «Кельнська вода» – одеколон.