Візит доктора Фройда. Богдан Коломійчук

хвилювання. Дістаючи з кишені ключа, комісар навіть завмер, дослухаючись до своїх відчуттів, але врешті тільки впівголоса вилаявся:

      – Параноя, курва…

      Жодних причин для непокоєння в нього справді не було. Навколо панувала вечірня тиша, яку порушував тільки віддалений голос моря… Вістович повернув ключ у замковій шпарині і, прочинивши двері, глибоко вдихнув сперте внутрішнє повітря. Видихнувши, він обережно переступив поріг.

      – Параноя, – хрипло повторив сам до себе комісар і сягнув до кишені за сірниками. Слід було запалити лампу, що стояла на столі в передпокої.

      – Guten Abend gerr Vistovych,[7] – несподівано пролунало з темряви, і промінь кишенькового ліхтаря різонув йому очі.

      Лишалося тільки втретє вилаятись. Цього разу спересердя. Ледь не вперше за життя Вістович не прислухався до своєї інтуїції й миттєво за це поплатився.

      – Руки вгору, – почулася команда.

      Світло ковзнуло по двох гладеньких револьверних стволах, що були націлені на нього. З такими аргументами було важко сперечатися. Напружено вдивляючись у темний простір перед собою, комісар виконав вимогу.

      – Чудово, – похвалив його той самий голос, ніби вчитель гімнастики свого учня. – Це сірники у вас в руках?

      – Сірники, – відповів Вістович.

      – Дайте їх сюди…

      Комісар обережно простягнув паперову коробочку перед собою. З темряви вигулькнула рука в шкіряній рукавичці і забрала сірники.

      – Ми гадали, у вас тут є електричне освітлення, – пояснив голос, а далі хтось почав запалювати гасову лампу. – Своїх сірників ми не прихопили.

      – Будинки з електрикою вдвічі дорожчі, – пояснив комісар.

      – Ну й хрін з ними, – пробурмотів інший голос. – Заграли з цими новаціями…

      Врешті лампа загорілася, освітивши собою двох типів міцної статури, що вже не зводили з Вістовича ані очей, ані зброї. Комісар усе ще тримав свої руки піднятими.

      – Хто ви є, шановні добродії? – обережно поцікавився він у своїх «гостей».

      – Geheimpolizei,[8] – відповів один із них і скривив презирливу посмішку. – Не чекали на нас, пане Вістовичу?

      Насправді, глибоко в душі комісар був готовий до того, що рано чи пізно прусська таємна поліція може ним зацікавитись. Втім цей момент усе одно виявився несподіваним.

      – Будьте ласкаві, ваш паспорт, – з тією ж усмішкою продовжив поліцейський, додавши за мить: – І зброю.

      – До вашого відома, – зауважив Вістович, знову обережно сягаючи до кишені, – я також служу в кримінальній поліції.

      – В поліції Лемберга, – озвався нарешті другий тип, що мав низький неприємний голос. – Це чортзна-де, в Галичині. Зараз ви на прусській землі.

      Перший між тим взяв до рук паспорт та браунінг Вістовича і підніс їх ближче до лампи. Зброю він чомусь оглянув не менш ретельно, аніж документ.

      – І попри дружбу між нашими монархами, – продовжив промовець, дістаючи

7

 Доброго вечора, пане Вістовичу (нім.).

8

 Прусська таємна поліція.