Поринь у книгу. Влад Ковтуненко

вони сім’єю відпочивали на Червоному морі, хлопець став свідком, як до пляжу підплила акула. Він досі не міг забути, як завищали сирени, а рятівники кинулись у воду й почали виганяти людей із води на берег. Справжня паніка й лише через одну рибу.

      Якщо герой Гекстона буде виживати серед цих істот, то вони дійсно небезпечні. Адже всі герої письменника потрапляли в ситуації, коли були змушені боротися за життя з найнебезпечнішими тваринами: ведмедями, вовками, тиграми, шершнями, кайманами і безліччю інших. А тут – акули. Єдина із цих тварин, яку хлопець дійсно бачив на волі. Не в зоопарку, де вона б не представляла ніякої небезпеки, а на волі, де ця рибина поводить себе, як справжня царівна моря, обстоюючи територію і проганяючи з неї нахабних людей. Того дня вона могла спокійно напасти на будь-кого і вбити. І це було б по-справжньому, а не як у фільмі зі штучною кров’ю.

      – Цікаво, як герой Гекстона опиниться серед акул, – сам у себе запитав Максим, а після, усміхаючись, додав: – А ще цікавіше, як він врятується.

      На наступній сторінці було те, за що будь-який фан письменника віддав би всі свої гроші – підпис. Виведений самим письменником підпис, який тепер є автографом для Максима.

      Батько дійсно постарався. Дістати настільки рідкісну книгу американського письменника – це диво.

      Максим перегорнув наступну сторінку й тут дух дійсно перехопило, а серце затріпалося ще швидше.

      Chapter 1.

      Warm summer day in 1798, old fishing boat out to sea…

      Максим тяжко видихнув. Ні. Зараз читати не потрібно. Спочатку треба підготуватися до завтрашньої контрольної роботи, інакше Ельвіра дійсно з’їсть його. Вона гірше будь-якої тварюки, яку описував у книгах Гекстон. Хижаками хоча б керують інстинкти при нападі на жертву, а старою бабцею – лише лють та думка про те, що тільки вона може все знати.

      Максим згорнув книгу, як би це тяжко не було, і вже збирався поставити її на полицю, коли помітив невеликий папірець, який висунувся з-поміж сторінок.

      – Це ще що? – знову запитав сам у себе Максим і витягнув його, зрозумівши, що тримає в руках стареньку закладку, трішки надірвану зверху. З одного боку вона була списана незрозумілими написами, мова яких зовсім не нагадувала англійську. Аби дізнатись, що означають написи, Максим спробував використати «Перекладач Google», сподіваючись, що той визначить мову, але навіть Google нічого не зрозумів.

      На іншому боці закладки не було нічого – просто білий папір.

      Максим обдивився дивний папірець ще раз і спочатку навіть хотів викинути, але закладка могла належати Джордану Гекстону. Можливо, саме завдяки їй він запам’ятовував, на якій сторінці закінчив писати чи редагувати книгу. Ні, викидати закладку не можна. Вона така ж цінна, як і книга.

      Можливо, Джордан залишив на ній якесь послання, зашифрувавши в цих написах і тепер у Максима є шанс розшифрувати їх, прочитавши історію автора.

      Хлопець поклав закладку назад до книги, після чого вмостився за робочий стіл, розгорнув підручник із зарубіжної літератури та почав читати, готуючись до