Поринь у книгу. Влад Ковтуненко

подія назавжди залишає за собою слід, але мовчати та не згадувати про неї, як про щось страшне, не варто. Так усе швидше призвичається і, можливо, колись їм стане легше, – смерть матері.

      Батько подивився на Максима. Ні сліз, нічого. Схоже, все не так погано, як він думав. Максим більш-менш звик.

      – Для нас це єдина тяжкість, – продовжив він. – Для інших тяжкістю є нестача грошей, тяжка хвороба когось із близьких, або безліч інших проблем. Тому для всіх життя є тяжким і ставати такою черствою бабцею, як твоя Ельвіра, – це, навпаки, слабкість. Так, їх вчили за іншими законами. За суворими законам. І вони продовжують вчити вас за ними. Але принижувати дітей, не давати їм виказувати свою думку – це низько.

      – Можливо, вона зміниться, – Максим опустив очі і просто дивився в тарілку, уникаючи батькових зелених очей.

      – Ні, синку – не зміниться. Її можна або змінити силою, або потрібно чекати.

      – Чого чекати?

      «Доки цю бабу на пенсію під зад виженуть, чого ж іще?» – подумав чоловік, але казати такого сину не варто. Натомість, він промовив:

      – Не важливо. Коли дочекаєшся, то дізнаєшся, – батько відпив із келиха з вином. – Як прочитаєш книгу, розповіси про що вона? Може і я колись візьму почитати.

      – Не думаю, що тобі сподобається книга про виживання.

      – Хтозна. Я теж ніколи не міг подумати, що мій син вивчить англійську у сім років і буде перекладати тексти, над якими навіть я сидітиму годинами зі словником.

      – Це все мама. Якби не вона, я б не полюбив цього письменника, – Максим знову подивився на тарілку. Ні, апетиту немає. Зараз спагеті більше нагадували купу черв’яків, залитих якоюсь блювотиною. – А як ти дістав цю книгу? Це ж перший примірник книги одного з найвеличніших письменників. Вона повинна зберігатися десь у музеї, чи хоча б у його родичів.

      – Заради тебе я дістану все. А ця книга – то пусте. Трішки роботи з представниками Книжкової палати і вона в мене.

      – Вона дорога?

      – Що в наш час гроші? – чоловік усміхнувся. – Це лише папір. Не хвилюйся. Якби я захотів, то купив би десяток таких, але вона одна. Радій, що з цього дня ти офіційно став колекціонером рідкісних видань.