Пророк. Поеми. Поезії (збірник). Тарас Шевченко

вилупив баньки з лоба —

      І все затрусилось,

      Що осталось; мов скажений,

      На менших гукає —

      І ті в землю; він до дрібних

      І ті пропадають!

      Він до челяді – і челядь,

      І челядь пропала;

      До москалів – москалики,

      Тілько застогнало,

      Пішли в землю; диво дивне

      Сталося на світі.

      Дивлюся я, що дальш буде,

      Що буде робити

      Мій медведик! Стоїть собі,

      Голову понурив

      Сіромаха. Де ж ділася

      Медвежа натура?

      Мов кошеня, такий чудний.

      Я аж засміявся.

      Він і почув, та як зикне —

      Я перелякався

      Та й прокинувсь… Отаке-то

      Приснилося диво.

      Чудне якесь!.. таке тілько

      Сниться юродивим

      Та п’яницям. Не здивуйте,

      Брати любі, милі,

      Що не своє розказав вам,

      А те, що приснилось.

8 іюля 1844, С.-Петербург

      «У неділю не гуляла…»

      У неділю не гуляла

      Та на шовки заробляла,

      Та хустину вишивала,

      Вишиваючи, співала:

      «Хусточко мережана,

      Вишиваная,

      Вигаптую, подарую,

      А він мене поцілує.

      Хустино моя

      Мальованая.

      Здивуються вранці люди,

      Що в сироти хустка буде

      Мережаная,

      Мальованая.

      А я косу розплітаю,

      З дружиною похо[д]жаю.

      Доленько моя,

      Матінко моя».

      Отак вона вишивала,

      У віконце поглядала,

      Чи не ревуть круторогі,

      Чи не йде чумак з дороги.

      Іде чумак з-за Лиману

      З чужим добрим, безталанний,

      Чужі воли поганяє,

      Поганяючи, співає:

      «Доле моя, доле,

      Чом ти не такая,

      Як інша чужая?

      Чи я п’ю, гуляю,

      Чи сили не маю,

      Чи до тебе доріженьки

      У степу не знаю?

      Чи до тебе свої дари

      Я не посилаю?

      Є у мене дари —

      Очі мої карі.

      Молодую мою силу

      Багаті купили,

      Може й дівчину без мене

      З іншим заручили…

      Навчи ж мене, моя доле,

      Гуляти навчи».

      Та й заплакав, сіромаха,

      Степом ідучи.

      Ой застогнав сивий пугач

      В степу на могилі,

      Зажурились чумаченьки,

      Тяжко зажурились.

      «Благослови, отамане,

      Коло села стати,

      Та понесем товариша

      В село причащати».

      Сповідали, причащали

      Й ворожки питали —

      Не помогло… з незцілéнним

      В дорогу рушали.

      Чи то праця задавила

      Молодую силу,

      Чи то нудьга невсипуща

      Його з ніг звалила.

      Чи то люди поробили

      Йому, молодому,

      Що привезли його з Дону

      На возі додому.

      Благав Бога, щоб дівчину…

      Хоч село побачить.

      Не доблагав… Поховали,

      Ніхто й не заплаче!

      Поставили