Відьмак. Меч призначення. Анджей Сапковський

Що ж ти, на драконів ніколи не ходив? Завжди на дракона тьма народу тягнеться, ярмарок цілий, справжній бордель на колесах. Але тільки гадина покажеться, то знаєш же, хто у полі лишиться. Ми, й ніхто інший.

      Богольт замовк на хвильку, солідно ковтнув із великої, обплетеної лозою пляшки, гучно відшмаркався, відкашлявся.

      – Інша справа, – продовжував, – практика показує, що часто лише після убивства дракона й починається потіха та різанина, а голови, наче груші, летять. Допіру коли скарбницю ділять, мисливці один одному межи очі скачуть. Що, Ґеральте? Га? Маю рацію? Відьмаче, до тебе говорю.

      – Відомі мені такі випадки, – сказав відьмак сухо.

      – Відомі, кажеш. Напевне, з чужих слів, бо не чув я, щоб ти коли на драконів полював. Скільки живу, не чув, аби відьмак на драконів ходив. Тим дивніше, що ти тут з’явився.

      – Правда, – процідив Кеннет, прозваний Пильщиком,[9] наймолодший з Рубайл. – Дивно воно. А ми…

      – Зачекай, Пильщику. Я зараз говорю, – перебив Богольт. – Зрештою, довго патякати наміру не маю. Відьмак і так уже знає, про що йдеться. Я його знаю, він мене знає, до цього часу дорогу ми один одному не заступали, і, сподіваюся, й надалі не станемо. Ну, бо зауважте, хлопці, що коли б я, наприклад, хотів відьмаку в його роботі перешкодити або здобич з-під носа захапати, то відьмак, з місця не сходячи, тією своєю відьмацькою бритвою мене хльоснув би – і був би в своєму праві. Я маю рацію?

      Ніхто не погодився і не заперечив. Втім здавалося, ані до першого, ані до другого Богольту діла не було.

      – Ага, – продовжив він, – укупі ходити веселіше, як я вже сказав. І відьмак може у компанії знадобитися. Місцина дика й відлюдна, а раптом вискочить на нас переляк, чи жеритва, чи стриґа, то може нам клопоту наробити. А буде Ґеральт поблизу, то не матимемо клопоту, бо то його спеціальність. Але дракон – то не його спеціальність. Вірно?

      Знову ніхто ані підтвердив, ані заперечив.

      – Пан Три Галки, – продовжив Богольт, передаючи пляшку ґному, – він із Ґеральтом, і це для мене достатня рекомендація. То хто вам заважає, Ніщуко, Пильщик? Може, Любисток?

      – Любисток, – сказав Ярпен Зігрін, передаючи пляшку бардові, – завжди припреться, коли щось цікаве діється, і всі знають, що він ні зашкодить, ні допоможе, ні маршу не затримає. Щось наче реп’ях на собачому хвості. Ні, хлопці?

      «Хлопці», бородаті й квадратні ґноми, зареготали, трусячи бородами. Любисток зсунув капелюшка на потилицю й сьорбнув із пляшки.

      – О-о-о-ох, зараза, – застогнав, хапаючи повітря. – Аж голос відбирає. З чого гнали, зі скорпіонів?

      – Одне мені не подобається, Ґеральте, – сказав Пильщик, беручи посудину в менестреля. – Те, що ти цього чаклуна сюди притягнув. Тут щось від чаклунів проходу вже немає.

      – Правда, – підхопив ґном. – Слушно Пильщик каже. Той Доррегарай потрібен нам, як свині сідло. Маємо віднедавна власну відьму, шляхетну Йеннефер, тьфу-тьфу.

      – Та-ак, – протягнув Богольт, чухаючи бичачий карк, з якого щойно зняв шкіряний ошийник,

9

Кеннет, прозваний Пильщиком – а цей Рубайло прізвиськом своїм завдячує назві комахи-шкідника Cephus pygmaeus, так званому «хлібному пильщику».