Відьмак. Меч призначення. Анджей Сапковський

Ярпен Зігрін сумним голосом.

      – …воду криничну п’ємо. – Богольт хильнув з пляшки, і його аж трохи пересмикнуло. – Для нас, пані Йеннефер, немає виходу. Або здобич, або зимою під плотом замерзнути. А заїжджий двір – коштує.

      – І пиво, – додав Нищавка.

      – А також дівки, – розмріявся Пильщик.

      – Тому, – Богольт подививсь на небо, – самі, без чарів і без вашої допомоги, ми дракона вб’ємо.

      – Такий ти впевнений? Пам’ятай, що є межі можливостей, Богольте.

      – Може, і є, але поки що я їх не зустрічав. Ні, пані. Повторюю, самі ми дракона вб’ємо, без жодних чарів.

      – Особливо, – додав Ярпен Зігрін, – що чари ті, напевно, також мають свою межу можливостей, якої ми, на відміну від нашої, не знаємо.

      – Ти сам до цього додумався, – запитала повільно Йеннефер, – чи хтось тобі підказав? Чи не через присутність відьмака у тому зацному гроні ви такі зарозумілі?

      – Ні, – сказав Богольт, дивлячись на Ґеральта, який, здавалося, дрімав, ліниво витягнувшись на попоні, із сідлом під головою. – Відьмак нічого до цього не має. Послухайте, вельможна Йеннефер. Ми зробили королю пропозицію, але він не удостоїв нас відповіддю. Ми ж терплячі, до ранку почекаємо. Якщо король умову прийме, їдемо далі разом. Якщо ні – ми повертаємося.

      – Ми також, – пробурчав ґном.

      – Жодних торгів не буде, – продовжив Богольт. – Або пан, або пропав. Повторіть наші слова Нєдаміру, пані Йеннефер. А я вам ось що скажу – угода й для вас добра, і для Доррегарая, оскільки ви з ним домовитеся. Нам, майте на увазі, драконячий труп непотрібний, тільки хвіст його візьмемо. А решта – ваша буде, тільки бери-вибирай. Не пожаліємо вам ані зубів, ані мозку, нічого, що вам для чародійства потрібно.

      – Авжеж, – додав Ярпен Зігрін, хихочучи. – Падаль для вас буде, чародіїв, ніхто її у вас не відбере. Хіба що інші стерв’ятники.

      Йеннефер встала, закидаючи плащ на плече.

      – Нєдамір не чекатиме до ранку, – сказала різко. – Він погоджується на ваші умови вже тепер. Всупереч, знайте це, моїм та Доррегараєвим порадам.

      – Нєдамір, – поволі вицідив Богольт, – виявляє мудрість, дивну для такого молодого короля. Бо для мене, пані Йеннефер, мудрість – це, між іншим, уміння пропускати повз вуха дурні чи нещирі поради.

      Ярпен Зігрін пирхнув у бороду.

      – Інакше заспіваєте, – чародійка взялася в боки, – коли завтра дракон вас розхльостає, подірявить і потрощить кістки. Чоботи мені лизатимете і скиглитимете про допомогу. Як завжди. Якщо я добре вас знаю, якщо добре знаю таких, як ви. А я вас до нудоти знаю.

      Вона відвернулася й пішла у темряву без слова прощання.

      – У мої часи, – сказав Ярпен Зігрін, – чарівники сиділи у вежах, читали вчені книги й змішували всіляку мерзоту у тиглях. Не плуталися у воїв під ногами, не втручалися у наші справи. І не крутили задком у хлопів перед очима.

      – Задок, скажімо чесно, нічогенький собі, – сказав Любисток, настроюючи лютню. – Га, Ґеральте? Ґеральте? Гей, де подівся наш відьмак?

      – А яке нам до