Бог завжди подорожує інкогніто. Лоран Гунель

з жахом побачив, що він узяв той самий Closer, який я поклав віддалік під час його появи.

      – Але ж якщо так робити – то ж спалитися перед усіма.

      – Ой-ой! Авжеж, імідж, імідж! Бачиш – нема в тобі свободи…

      – Але я не можу цього робити – я ж матиму наслідки: мені не довірятимуть.

      – Ти забуваєш, що ти мені казав багато разів: у тебе на роботі всім байдуже, хто що робить, – усіх цікавлять результати. Тому всім байдуже, що ти там читатимеш!

      – Та я не можу! Мені… соромно!

      – Не треба соромитися того, що тобі цікаво.

      – Мені не цікаво! Я ніколи не читаю таких журналів.

      – Я знаю. Їх ніхто не читає. Вони просто продаються сотнями тисяч екземплярів щотижня… Але він тебе цікавить, бо ти його тримав у руках, коли я зайшов!

      – Я не дивився… Я просто… Я просто поцікавився, що там…

      – Ти маєш право цікавитися. Цікавитися – це природно. І не слід цього соромитися.

      Я вже уявляв своїх колег і начальство, яке бачить мене з тим журналом.

      – Алане, ти будеш вільним того дня, коли тебе навіть не займатиме питання, що собі думають люди, які побачать тебе із Closer у руках.

      Я лишень повторював собі думку, що той день далеко, геть далеко…

      – Хтозна…

      – Крім того, щодня ти припускатимешся, скажімо… трьох помилок, помилок побуту. Себто я хочу, щоб тричі на день ти поводився неправильно, у будь-якому сенсі, у якихось дрібничках. Треба, щоб ти ставав неідеальним на якийсь час, щоб ти усвідомив, що ти від того лишишся живим, нічого для тебе не зміниться і стосунки з іншими не погіршаться. І наостанок: двічі на день ти відмовлятимеш у тому, про що інші тебе просять, чи навіть будеш їм суперечити. На вибір.

      Я мовчки дивився на нього. Брак ентузіазму в мене на обличчі контрастував із сяйвом ентузіазму в нього. Він, вочевидь, був дуже щасливий зі своїх ідей.

      – Коли починати?

      – Одразу ж! Ніколи не відкладай на пізніше те, що допомагає зростанню.

      – Чудово. Що ж, цього разу я йду не прощаючись і не пропоную оплатити свою частину рахунку.

      – Супер! Гарний початок!

      Він явно був задоволений, але його бешкетний погляд не обіцяв нічого доброго.

      Я підвівся й пішов.

      Я вже майже пройшов крізь весь бар і дійшов до дверей, коли він покликав мене. Його гучний голос так різонув мертву тишу бару, що всі повернулися в його бік, намагаючись роздивитися, чим він там махає.

      – Гей, Алане, повернись-но! Ти забув журнальчика!

      9

      Ненавиджу понеділки. Це відчуття, мабуть, найбанальніше й найпоширеніше у світі. Але я для цього мав найбільше причин: це щотижневі планувальні зустрічі. Щотижня ми з колегами збиралися, аби почути, що ми не досягли поставленої мети і що треба робити, щоб виконувати поставлені завдання. Які ж рішення ви ухвалите? А як чинитимете?

      Вихідні видалися багатими на емоції, як і весь тиждень після зустрічі з Дюбреєм. Перші дні я силував себе, рахуючи мої маленькі щоденні подвиги. А потім я вже сміливо насолоджувався