Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати (збірник). Чак Поланік

обвалився, люди почали топити свої яхти чи кидати їх на милість моря, бо не могли дозволити собі сплату портових зборів. Ціна на сіно теж злетіла до хмар, і платня за утримання зробила коней недосяжними для гаманців звичайних людей.

      Рендал ніколи не бачив океану, але слова агента викликали в його уяві образ цілої флотилії моторних яхт, вітрильників і катерів. Людські прагнення і мрії, кинуті напризволяще. Саргасове море покинутих розкішних суден, що стукаються одне об одне посеред неосяжної водної широчіні.

      – Я був свідком купи угод, – вів далі агент, – і повірте мені, шість тисяч – це майже задарма.

      Рендал не був фахівцем з конярства, але вигідну угоду розпізнати вмів. Жеребець був таким сумирним, що підчалапав до них і дозволив Лізі погладити свою морду. Ліза обережно піднімала його губи великим пальцем і роздивлялася ясна і зуби – конячий еквівалент стукання ногою по колесах. Здоровий глузд підказував Рендалові, що треба шукати далі. Треба доїхати аж до округу Чикасо, відвідати усі стайні й кінні заводи по дорозі і скрізь зазирати в зуби. З того, що він бачив у своєму житті, він розумів, що такий кінь має іти не менш як за тридцять тисяч доларів, навіть за несприятливих умов на ринку.

      Ліза притулилася до коня щокою, щоб перевірити, чи гладенька у нього шерсть.

      – Він точнісінько такий, як на екрані.

      Рендал не знав, яке кіно вона мала на увазі: «Чорного Красеня», чи «Чорного скакуна», чи, може, «Перегони Вельвет». На світі багато сентиментальних історій про дівчат, закоханих у коней. Віднедавна його донька почала поводитися так по-дорослому. Він тішився тим, як вона пожвавішала, особливо зважаючи на те, як швидко хвороба здолала її коника, Кислого Качана. Вона каталася на мерині лише тиждень тому. Кінь міг отруїтися миш’яком, якщо з’їв забагато вишневого листя. Або кропиви. Та навіть мокра конюшина могла його вбити. Протягом тижня Ліза жила зі своєю матір’ю в місті. На вихідні вона приїздила відвідати Рендала. Ще в неділю ввечері рябий здавався здоровим, а наступного ранку, коли Рендал зайшов його нагодувати, бідолаха Кислий Качан вже простяг ноги й лежав мертвий з піною на морді.

      Ліза нічого такого не казала, але батько підозрював, що вона винуватить його. Вона зателефонувала у вівторок, що було приємною несподіванкою. Вона майже ніколи не дзвонила серед тижня. Йому довелося зізнатися, що її мерин помер. Принаймні, спочатку вона не плакала. Мабуть, від шоку. Її голос по телефону звучав тихо, зісторонь і, йому здалося, сердито. Вона вже ненавиділа його. Підліток, що відчайдушно шукав об’єкт ненависті. Її мовчання стурбувало Рендала більше, аніж очікуване рюмсання.

      Наступної п’ятниці він поїхав до міста, щоб її забрати, і на той час вона вже ридала в повну силу. Поруч із ним голосила маленька дівчинка. На півдорозі додому вона утерла сльози й витягла зі своєї торби телефон. Вона спитала:

      – А ми можемо завтра поїхати на кінний завод «Конвей»? Будь ласка, татку?

      Ліза не гаяла нічийого часу. В суботу вранці вона подбала, щоб він приладнав до машини причепа. Вони ще не бачили