Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати (збірник). Чак Поланік

вантажівки, яка стоїть у гаражі новенького будинку в Остіні. В Остіні, типу, в Техасі.

      Тимчасом усі дзета-дельти разом підводяться. Вони стають на ноги, а тоді – на сидіння й починають махати руками й скандувати… ні, не твоє ім’я. «Дзета дельта!» – скандують вони. «Дзета дельта!» – скандують вони. «Дзета дельта!» – скандують вони так голосно, щоби їх було чутно на записі телепередачі.

      Мабуть, уся справа в «кислоті», але ж ти змагаєшся зі старою бабцею, яку бачиш вперше в житті, за лайно, яке тобі навіть не потрібне.

      Мабуть, уся справа в кислоті, але – просто тут і зараз – до біса майбутній диплом з бізнес-адміністрування. До біса курс загальних основ бухгалтерії № 301.

      Щось застрягає у твоєму горлі, і ти починаєш ремиґати.

      Навмисне й ненароком ти робиш ставку в мільйон, трильйон, сто тисяч мільярдів доларів… і дев’яносто дев’ять центів.

      А тоді всі звуки раптово замовкають. Чутно тільки тихеньке клацання, коли спалахують і згасають всі ті лас-вегаські вогні. Спалахують і згасають, спалахують і згасають.

      Минає ціла вічність, і нарешті до тебе підходить ведучий ігрового шоу, він стає дуже близько, притискається до твого ліктя й сичить.

      – Так не можна, – сичить ведучий, – ти мусиш грати, аби виграти…

      Зблизька здається, що обличчя ведучого потріскалося на мільйони й трильйони нерівних фрагментів, які просто склеїли докупи рожевим гримом. Наче Хитун-Бовтун[66] або головоломки-пазли. Його зморшки, вони скидаються на бойові шрами від того, що він веде ту саму телевікторину з моменту її першого випуску. Усе це сиве волосся, яке він завжди зачісує на один бік.

      Лункий голос питає – цей гучний, низький голос, що звучить нізвідки, голос велетенського велетня, що ти його ніколи не побачиш, – він питає, чи не міг би ти повторити свою ставку?

      Може, ти й не знаєш, що тобі потрібно від життя, але ти знаєш напевне, що це не дідусів годинник.

      Мільйон, трильйон… так кажеш ти. Це число завелике, воно не вміщується в табло на твоєму ігровому столі. У ньому більше нулів, ніж яскравих вогнів у всіх вікторинах світу. Мабуть, уся справа в «Привіт, кицю», але з обох твоїх очей починають котитися сльози, ти плачеш, бо вперше відтоді, як ти був маленьким хлопчиком, не знаєш, що буде далі. Сльози сповзають за комір твоєї червоної футболки, і червона тканина чорніє, тому всі ті грецькі омеги вже неможливо розібрати.

      Голос якоїсь дзета-дельти, такий самотній у великій тихій аудиторії, він верещить:

      – От недоумок!

      На маленькому екрані твого телефону – повідомлення, і в ньому сказано: «Тупак!»

      Від кого смс-ка? Від твоєї мами.

      Ота бабця в спортивному светрі, вона плаче, бо виграла. А ти рюмсаєш, бо… та ти й сам не знаєш чому.

      Зрештою бабця виграє снігохід і хутряну шубу. Вона виграє моторний човен і яловичі стейки. Стіл, стільці й диван. Усі призи з обох лотів, оскільки твоя ставка була надто, занадто високою. Вона стрибає по сцені, її яскраві білі штучні зуби пускають навсібіч

66

Humpty Dumpty – персонаж англійського фольклору й герой книжки Льюїса Керрола «Аліса в Задзеркаллі», який має вигляд балакучого яйця, що гойдається на стіні та зрештою розбивається.