Проект «Міссурі». Яна Дубинянская

що вона концертує на твою підтримку.

      Андрієві очі сміялися:

      – А якщо складеться враження, що це я під виглядом роботи в регіонах бігаю за…

      – Не складеться, – відрубала Аліна. – Адже ти їй ще не телефонував?.. І дозувати треба грамотно: трішки смаженого, трішки ностальгії, а головне – якомога більше старої студентської дружби. Якщо вдастся, щоб вона дійсно агітувала за тебе…

      – Не вдастся.

      – Знаю. Але нехай у кожному інтерв’ю, на кожному концерті згадує, що навчалася в «Міссурі». Це вона для тебе зробить.

      Андрій знизав плечима:

      – Домовилися. Не нервуй так.

      Машину легенько труснуло на повороті. Аліна торкнулася Андрієвого плеча, здригнулася, відсунулась. Абсолютно чужа людина. Винятково ділові стосунки. З чого він вирішив?..

      – Я не…

      – Ти нервуєш. Ще під час жеребкування. Ні, ти непогано трималася: думаю, це лише я помітив… Отже, що сталося?

      Так – адже він ще не знає. Він!.. як вона могла забути… але нагадати не було нагоди. Аліна прикусила губу й нарешті насупилася. Машина вже наближалася до офісу; швидше, жодна людина в команді не має здогадатися. Точніше, вони завжди вважали, що так воно і є. І для них має залишатися беззаперечною аксіомою рішення, яке вона прийняла години зо дві тому.

      – Зробіть голосніше, – попрохала вона водія.

      Й під мажорну музику – слава богу, вже іншу, – мовила пошепки:

      – Андрію, ми йдемо на перемогу. Вже зараз.

      Його брови полізли вгору:

      – Та невже?

      Раптом Аліна розізлилася по-справжньому. Ось воно що! – для нього вся ця передвиборча кампанія була цікавою іграшкою, яка ні до чого не зобов’язувала. Нагода перевірити свою харизму на великій аудиторії, вдосконалити красномовство й похизуватися яскравим пір’ям перед дзеркалом електорату. А за компанію продегустувати «халявини» в селах і містечках, помацати регіональних красунь і навіть – свіжа ідея, яку підкинула дружина, – популярних спів…

      Пробна куля, – вона, аліна, сама його так налаштувала. Ну й дурна!.. стратегічні плани слід було тримати при собі, а тепер… Спробуй переорієнтувати його на серйозну справу! Не за п’ять років – за п’ять хвилин дороги, що лишилася до офісу…

      Я зустріла на презентації Цибу, – скоромовкою, крізь зуби, – і, знаєш, він дуже негарно пожартував. Він сказав…

      Андрій полегшено зітхнув:

      – Заспокойся. Ваш Циба ніколи не мав почуття гумору.

      – …Він сказав: зробіть нам цікаві вибори, адже це востаннє… чи щось таке.

      – То й що?

      Аліна стиснула кулаки. Напружила руки, груди, шию, все тіло… порахувала до трьох… скинула напруження. Спокійно, зовсім спокійно:

      – Циба, як тобі відомо, також випускник «Міссурі». І він єдиний – у всякому разі, на нашому потоці, – поступив туди по великому блату. І взагалі… не думаю, що ти забув.

      – Нічого я не забув. Але тим більш! Нікчема, я завжди казав. А ти…

      – Він знає, Андрію. Він не став би отак просто… Він ЗНАЄ.

      Водій припаркував