Богиня і Консультант. Володимир Єшкілєв

Зеленоока. Уся в ластовинні.

      – Ти дійсно був у моєму сні… Як цікаво, – ніздрі Діани сіпнулися. Мітелик вирішив, що від збудження.

      – Хто вона?

      – Вона перебуває в школі Х під номером. Їй заборонено розмовляти. А те, що вона пише на уроках, нам не показують. Ми не знаємо, хто вона й звідки. Її ніколи не беруть на «нічні чергування».

      – Може, вона незаймана?

      – Целка у школі Х? Ти мене насмішив.

      – Я бачив на ній пояс вірності.

      – Це не з мого сну.

      – Між вами щось є.

      – Щось є.

      – Ти закохана в неї?

      – Я закохана в Лолу. У ніжну чорну пантеру Лолу.

      – А вона в тебе?

      – Так.

      – Ага. А як там, у твоєму сні, ім’я тої білявої «ляльки»?

      – Софія.

      – Гм-м-м… Хто б сумнівався… Я був у Залі Насолод. Я бачив її та якусь чорношкіру. Напевно, це була Лола.

      – Ти бачив продовження мого сну, про який я тобі розповіла.

      – Продовження? Найкращий твір таки Софія написала?

      – Ні, болт їй! Найкращий твір написала моя чорна Лола.

      – Й обрала собі в «рабині» Софію?

      – Так. Щоби відшмагати ту трахану псами шмару.

      – Але, кицьо, вона не шмагала її.

      – А що вона з нею робила?

      – Вони ніжно-ніжно кохалися.

      – Ти брешеш! – в очах Діани засвітилися жовті вогники. – Я знаю! Вона відшмагала її. Порвала її бліду дупу.

      – Та не брешу я.

      – Значить, ти бачив неправильний сон, – сказала дівчина. – Інший сон. Іншу можливу реальність. Іншу школу Х.

      Мітелик згадав давню мудрість Гермеса-Тота: «Як внизу, так і наверху. Як наверху, так і унизу». Паралельні реальності можливі. Можливий цілий оберемок паралельних реальностей. Ще трошки, і він стане містиком. Може, це йому допоможе. А може, й ні.

      10

      Він провів Володарку Звірів до ліфта. Потім пішов на кухню і включив чайник. У двері подзвонили. Він вирішив, що Діана щось забула, і відчинив, не дивлячись у прозурку. На порозі стояла Індиго. За плечима в неї був великий рюкзак, а в руках юна телепатка тримала портфель Валерія Петровича.

      – Не можна відкривати двері, не запитавши: «хто там?» – зауважила Індиго.

      – Ти, шмарка мала, ще будеш мене вчити… Звідки ти?..

      – Я чекала надворі.

      – Усю ніч?

      – Майже.

      – Але ти вперта.

      Індиго, не чекаючи запрошення, зайшла до квартири, поставила портфель під ноги Мітеликові й запитала:

      – Де моя кімната?

      – А я ще не придумав.

      Індиго пройшла до вітальні, потім заглянула у кімнату Анжели.

      – Тут погана енергія, – сказала вона. – Це кімната вашої дружини?

      – Так. А ти нахаба.

      – Ви ще нахаб не бачили.

      – До речі, коли приходиш кудись у гості, треба казати: «Добридень!»

      – Добридень.

      – Будеш спати у вітальні. На дивані.

      – Там теж погана енергія.

      – Краща за інтернатівську.

      – Гірша.

      – Навіть так? Тоді йди до спальні.