Богиня і Консультант. Володимир Єшкілєв

тої дачі.

      – Товстуха про це подумала?

      – Мабуть.

      – Що значить «мабуть»?

      – Я не знаю.

      – Добре, подивимося.

      Вони пройшли туди, куди показала дівчина. За три будинки від перехрестя чорніло свіже згарище. Судячи з його розмірів, згоріла дача була вдесятеро більшою за «собачу буду». Тепер від неї залишилися тільки обвуглені колоди і шматок прибудови. Все навколо витоптали пожежники.

      – Господи! – вирвалося в Мітелика. – Хто це зробив?

      – Привиди, Міта-брате, привиди…

      8

      – Ти ж не проти, брате, якщо Індижка поживе кілька днів у тебе? – спитав Одноокий, коли вони в’їхали до міста.

      – Ти забув: я все ще одружений.

      – Не забув. Вона не виходитиме з квартири. Буде сидіти тихо-тихо, як мишеня. Їсти тобі готуватиме. Хату прибере. Ніхто й знати не буде.

      – Якась крайня необхідність?

      – Хто помагає сиротам, тому Бог помагає.

      – Ти й у церкві підробляєш?

      – На чверть ставки.

      – «Кілька днів» – це скільки?

      – Три-чотири.

      – Не більше?

      – Ні. Не більше.

      – До речі, Анжела наступного понеділка виписується.

      – Ще тиждень є.

      – Шість днів.

      – Ок.

      – Що «ок»?

      – Шість днів.

      – Чотири, брате. Чо-ти-ри, – Мітелик для переконливості показав Одноокому чотири пальці. Хоча варто було показати нахабі один. Середній. – А чому вона не може пожити в тебе? Ви ж, я так зрозумів, давні фронтові друзі.

      – Він смішний, – прокоментувала Індиго.

      – Він цивільний білий зайчик, – виправив її Яра і знов розвернув своє око до Мітелика. – Розумієш, брате, мій штабний бліндаж тепер добряче пристріляний мазафакерами. А дітей треба оберігати. Діти – наше майбутнє. Правда, мала? До речі, якщо будеш до неї чіплятися, я тобі яйця відріжу. Болгаркою.

      – Ображаєш. Я ж не по тєм дєлам, брате.

      – Таж я бачив, як ти на неї сьогодні дивився. Може, тобі на тьолочєк грошей підкинути? Для релаксації, а?

      – Пшол нах, любий брате.

      – Уже пшол. Між іншим, може, ти хочеш іще трошки побалакати про безпідставність теорії світового заколоту? Про різновекторність та різноманітність?

      – Ні. Потім побалакаємо. Тільки одне питання.

      – Розумне, я сподіваюсь?

      – Найрозумніше.

      – Валяй.

      – На чиєму ти боці?

      – На правильному, брате.

      – Ні-ні, стоп. Це не відповідь. Хто ти?

      – Вважай мене гобліном.

      – Я, брате, не люблю фентезі.

      – Фентезі тут ні до чого. Гобліни – це найманці. Дікіє гусі зачісток.

      – Навіть так?

      – Так.

      – Налякав.

      – Купи собі памперсів.

      – Я думав, ти ідейний перець.

      – На моєму рівні всі ідейні вимерли у часи Штірліца. Розчарувався?

      – Просто дивуюсь. А ще – сумніваюсь. Щось ти занадто перейнявся темою, як для найманця.

      – Я вразливий найманець.

      – Це