Богиня і Консультант. Володимир Єшкілєв

консультант ділив із Ранке. У ній заледве поміщалися два столи і старий облуплений сейф. Почеконіус важко сів на край ближчого до дверей столу, ледве не скинувши на підлогу ноутбук Мітелика. Окуляри він все ще тримав у руці.

      – Дімич, ти пам’ятаєш, як на порівняльному семінарі роки два тому ми переглядали київські відеоматеріали від дві тисячі четвертого року? Тоді в шефа зібралася уся компанія, Лара, Лєна…

      – Переглядали, пам’ятаю.

      – Тоді я щось таке казав про технології масового гіпнозу, нейролінгварне програмування…

      – Ну?

      – А ти тоді заперечив, що тримати на площі цілодобово сімсот тисяч народу лише за гроші та засобами НЛП неможливо. Ти тоді ще щось таке сказав про якусь «падеуму», пам’ятаєш?..

      – А, так, щось таке пригадую… «Пайдевма» – це з теорії одного африканіста кінця дев’ятнадцятого століття, Лео Фробеніуса. У нас із ним прізвища дещо схожі, – піарник посміхнувся. – Пайдевма – це у Фробеніуса щось на кшталт містичної душі або ментального кола певного народу. Інші називали цю штуку «егрегором» – захисником…

      – Ти тоді казав, що тою «пайдевмою» можна керувати.

      – Я навіть таке казав? Керувати? Я жартував, старий. Пайдевма… Ну, скажімо, так: існують різні припущення різних там пупкіних і попкіних. Це ж не наука. Якась напівмістика, або ж навіть чиста містика… А чого це ти раптом згадав?

      – Мені тут інформацію підкинули. Буцімто тоді, у дві тисячі четвертому, якісь серйозні люди намагалися маніпулювати егрегором за допомогою давніх шаманських практик. Ти про таку мурзілку чув?

      Почеконіус замислився. Він знову почепив окуляри. Споряджене важкими блакитнуватими лінзами його обличчя дивним чином замкнулося, немов окуляри були засувкою для невидимих дверцят, прилаштованих десь між вилицями піарника.

      – Ні, не чув.

      – А зі спільних знайомих хтось цими питаннями займався?

      – Хтось. Колись. Любителі дешевого гонілова у цій країні ніколи не переводилися… – Почеконіус поплескав Мітелика по плечах. – Займайся, Валєро, своїми питаннями по своїх темах. І будеш ти, старий, жити довго і щасливо. Амінь!

      Піарник швидко вийшов з кімнатки, залишивши в її тісному кубі запах туалетної води «Givenchi». Старший консультант зморщив носа. Йому ніколи не подобалися смоляні аромати свіжозрізаної деревини.

      7

      Одноокий зустрів Мітелика, сидячи у цивільному і сріблястому «Nissan GT-R’і». На запитання, куди дівся вчорашній фронтовий «лендкрузер», Яра замість відповіді сплів незрозумілу фігуру з трьох пальців.

      – Заплутуємо сліди від поганих хлопців? – Валерій Петрович намагався триматися впевнено.

      – Намагаємося.

      – У мене тут питання виникли.

      – Питання, кажеш… Це добре. Але питання будуть потім. Сідай, їдемо.

      Як тільки старший консультант закрив дверцята, авто стартувало. Яра довго петляв провулками старого міста, уважно вдивляючись у монітор на приборній дошці. Відеокамера заднього огляду показувала лише припарковані авта, випадкових перехожих, одноповерхові і двоповерхові ампірні будиночки