Гаугразький бранець. Яна Дубинянская

її дужче, ніж новина про швидке заміжжя Адигюль. Про воїнів не говорять – смерть. Помирають жінки, старики, маленькі діти… і ще боягузи-глобали – вони, як відомо, зубами тримаються за свої смердючі шкури. Воїни Гау-Гразу йдуть до Могутнього, який чекає їх на бенкеті й радий кожному гостеві. Але чому так боляче – коли йдуть?!..

      Вона майже не пам'ятала Харсуна, чиє тіло привезли до селища минулого літа. Зовсім не знала Айдабека – втім, його ніхто не бачив убитим. Але Сурген…

      Краще не думати.

      – Це тільки так говорять – на смерть, – пояснила Ахсаб. – Ну, заклинання. А Мухатбек точно повернеться. Твоя сестра його тримає, розумієш?

      Її обличчя раптом стало загадковим – майже як учора вранці, коли вони побилися через метелика. Мільям сама пішла миритися: Ахсаб не винна, що народилася першою донькою в родині. Звичайно, вона пишається своїм таємним знанням. Так улаштований світ, і влаштований він справедливо… Справедливо!..

      Це вона, Мільям, немов непевна риска в карбуванні, псує правильність і гармонію світу. Чому їй так хочеться знати те, що не дозволено від народження? Чому вона постійно міркує над споконвічними, передбаченими речами так, немов їх можна змінити?! І так, наче вона могла б…

      – Як тримає?

      Прикусила язика. Але Ахсаб сьогодні не була налаштована задаватися, свято бережучи прадавні таємниці. Навпаки, їй самій хотілося поділитися, похвалитися, розповісти:

      – За мотузочку. З його і свого волосся, з ниткою від чорної вівці і, здається, ще з якоюсь травою… я знала, тільки забула. Головне, звичайно, щоб він пролежав ніч, коли місяць уповні під Соколиним каменем, і щоб обов'язково дощ, ну, й заклинання… А тоді розрізають навпіл. І він точно повернеться – той, у кого половинка.

      – Справді? А якщо глобали його…

      Ахсаб знизала плечима:

      – Можна, звичайно, ще попросити Матір Могутнього, щоб уберегла… але за мотузочку надійніше.

      Мільям прикусила губу. Над вершиною Ала-Вана кудлата хмара, схожа на овечу шкуру, закрила сонце, й воно випустило поміж завитками небесної шерсті сніп яскравих гарячих стріл.

      Отже, будь-який воїн може залишитися живим, не піти на бенкет до Могутнього, не пропасти безвісти, не повернутися додому трупом у зашкарублому камуфляжі. Якщо тільки цього захоче дівчина, котра…

      Перша донька в родині.

      … – Що з тобою?

      Мілям здригнулася:

      – Ахсаб, я піду. Вже пізно. Лаваш… і гусінь треба обібрати з винограду…

      Вона намагалася йти повільно – поки Ахсаб могла її бачити. Тоді прискорила кроки, зірвалася, побігла, все швидше й швидше… Сурген. Його точно вб'ють у першому ж бою, адже він такий високий і плечистий, у нього так зручно стріляти. А вертихвістка Адигюль тим часом тримає за половинку мотузочки якогось там Мухатбека, про якого, мабуть, зовсім забула, милуючись у виноградниках з недорослим Арвазом… І нічого не можна змінити. Так влаштовано світ. Справедливо…

      Важко дихаючи, зупинилася під яблунею. Тією самою, де вчора вони з Ахсаб… У траві щось жовтіло, і Мільям опустилася навпочіпки.

      Внизу,