Клітка, або Дискотека 80-х. Василь Врублевський

Уже забув!

      Капітан. Це добре. Тільки про Аптекаря не забудь. Зустрінься, переговори. Перетри із Льопою. Може, напоумиш по-доброму вирішити. А упреться – маякнеш мені. Подумаємо разом, як і що… (Дзвонить телефон. Капітан невдоволено зиркає на апарат. Телефон дзвонить знову. І знову. Врешті капітан знімає із важельків трубку, поволі підносить її до вуха). Слухаю. Капі… (Аж випростується весь. Махає рукою до Матроса, мовляв: «Щезни! Давай, давай! Прутко!» Матрос «випаровується»…) Так точно, товаришу полковнику! (Капітан збиває долонею із чола невидимий піт). Без ексцесів, товаришу полковнику!.. (Обличчя капітана буряковіє). Брехня це, товаришу полковнику! Нічого такого не… Та хто завгодно підтвердить!.. Та ніхто того футболіста і пальцем не зачепив… Я сам його затримував… Ви ж мене… Так точно! Зрозумів, товаришу полковнику… У міськком партії викликають?.. Негайно?.. А до кого там?.. Це хтось новий?.. А, новий секретар… Ні, не знав… Прізвище його… Знайоме прізвище… А, ну так, ну так… Не з наших країв?.. А прізвище його мені все одно знайоме… Так точно, товаришу полковнику, лопух!.. Ну так, ну так, пів країни з таким прізвищем… Уже біжу!.. Лечу стрілою, товаришу полковнику!.. (Капітан кидає трубку, хапає із тумбочки фуражку і стрімголов мчить із кабінету… Перед дверима несподівано зупиняється, обертається, дивиться на телефон. Крутить вказівним пальцем біля скроні). Сам ти, полковнику, лопух! Теж мені (кривляється) прізвище для пів країни!.. Це ж яку країну мав він на увазі?

      (Махає рукою, надягає на голову фуражку, обсмикує кітеля і без особливого поспіху залишає кабінет).

      7

      («Что-то было» / Я. Йоала)

      Він і вона («Равлик» і «Сонечко»).

      Дія може відбуватися де-завгодно. У дворі, у парку, на даху багатоповерхівки, у когось із них вдома…

      Утім, «у когось вдома» – річ не надто бажана для повільного розгортання сюжету. Самі розумієте: двоє закоханих – і одні у квартирі… Ризиковано трохи! Тож нехай це знову буде парк.

      «Равлик». Сходили на дискотеку! Дуже культурний вийшов відпочинок… Тобі не здається?

      «Сонечко». Ах, облиш!.. Це ти про бійку? Подумаєш! Нам яке до того діло?.. (Миттю переводить розмову на інше). Я розумію, що ти не любитель танцювати, але це не означає…

      «Равлик». Це я не любитель? Та я, аби ти знала, аж цілих півроку займався танцями!

      «Сонечко». Ой, лусну зі сміху!.. Що, справді?

      «Равлик». Справді.

      «Сонечко». Ой, лусну!.. І коли це було?

      «Равлик». У третьому класі.

      «Сонечко». Ти ще скажи, що то були бальні танці.

      «Равлик». Ні. То була хореографічна студія. «Сонечко». Чула про таку?

      «Сонечко» (без запинки, аж надто поспіхом; очевидно, намагаючись не подати виду, що чує вперше). Авжеж! (Миттєвий здогад). Слухай, та ти, мабуть, тому й мене сонечком називаєш?

      «Равлик». Ну, це вже було б занадто… Тебе я називаю сонечком тому, що… Тому що ти – сонечко для мене! Яскраве, лагідне і тепле, бажане, кохане сонечко!

      «Сонечко». Та ради бога!.. Ще трохи – і я від розчулення зомлію…

      «Равлик».