Клітка, або Дискотека 80-х. Василь Врублевський

опір законним вимогам працівників міліції, зірвав із сержанта Хренова погона. Зрозуміло? (Хренов здивовано мовчить, двоє інших сержантів синхронно кивають головами). Вандала, який посягнув на святая святих, встановите самі. Мені все одно, яке у нього буде прізвище… (До Хренова). Хренов, якого хрена? Ну що ти дивишся на мене, як Шарапов на Жеглова? Га?.. Запам’ятай, Хренов: або тупо робиш, що я наказую, або – нахрен з пляжу! Ферштейн?.. (Хренов мовчки киває, капітан задоволено усміхається). Ну все, я пішов. Без крайньої потреби не турбувати! «Не кидати, не кантувати, у випадку пожежі виносити першим». Зрозуміло? (Сержанти весело кивають). Дерзайте, орли!

      5

      («Остановите музыку» / Т. М’яґі)

      Арка міського парку. О пів на першуночі.

      На неосвітленій алеї, що веде від танцмайданчика («Клітки») до арки, з’являються три силуети.

      Силуети, наближаючись, співають голосами Альки, Воркути і Жанки:

      Ты сегодня домой не пойдёшь,

      Позвонишь маме, скажешь: «Не жди!» —

      Потому, что…

      Із тіні арки виходять Царик, Щур і Шпрот.

      Щур. «Гоп-стоп, мы подошли из-за угла»!

      Шпрот. Опочки, ципочки!

      Царик. Салют, красапєти!

      Силуети сахаються і застигають на місці. Навіть не бачачи їхніх облич, можна безпомильно визначити, що вони, м’яко кажучи, не у захваті від цієї здибанки.

      Воркута (пошепки). Доспівалися, блін!..

      Алька (так само, пошепки). Доспівалися…

      Шпрот. Ей! Шалави! Подьте сюда!

      Щур. Та не бійтеся! Ми не кусаємося!

      Шпрот. Ми тільки!.. (Вульгарний жест на позначення статевих зносин). Опочки!

      Воркута. Шпроте? Ти?

      Шпрот. Опочки! Воркута? (До Царика і Щура). Ну все, пацани! Точно – будуть опочки! (До силуетів, манячи пальцем). Ну, що ж ви стоїте? Подьте сюда, ципочки! Цип-цип-цип!

      Щур. Щось мені здається, що вони нашій зустрічі не раді. Га, подруги? Чи я помиляюся? А не хотілося б!

      «Подруги» безпорадно зітхають і поволі підходять. Шпрот, Щур, Царик обступають їх колом, із якого просто так не вирватися. Та, власне, ні у кого із «подруг» думок про втечу навіть і не виникає.

      Царик. Слухняні ципочки! Це добре.

      Шпрот (упізнавши Альку). Ба! І Сальмонела тут! Яка приємна несподіванка! Давно не бачились. Привіт! (Несподівано б’є Альку у живіт. Алька згинається, падає на коліна, корчиться від болю).

      Воркута. Шпроте! Нащо?

      Шпрот. Вона знає! (Бере Альку за волосся, задирає голову, шипить їй у обличчя). Знаєш, правда ж?

      Царик. Шпроте, охолонь! Не лякай дівчаток!

      Щур. А й справді, Шпроте! Чого ти накинувся на неї?

      Шпрот. Буде знати, як крутить мені динамо… Я ж попереджав! (До Альки). Попереджав?

      Алька (помалу оговтуючись). Я… не… не хотіла… Я не могла…

      Шпрот. А зараз можеш?

      Алька мовчить. Шпрот замахується вдарити її, але його руку перехоплює Воркута.

      Воркута. Про що базар, Шпроте? Може. Зараз може!

      Алька