Сповідь відьом. Тінь ночі. Дебора Гаркнесс

його душі. Твій дід і досі з нами. Тож не марнуй на нього свій час. – Метью підняв ногу і виступив з човна. Без єдиного прощального слова він повернувся, взяв мене за лікоть і повів до жалюгідної купки дерев із голими гілками. Відчувши на собі холодний тягар погляду Гелоугласа, я обернулася і зустрілася з ним очима. Шотландський кельт підняв руку, мовчки прощаючись зі мною.

      Коли йшли сходами, Метью мовчав. Я не бачила, куди вони ведуть, і невдовзі збилася з ліку, намагаючись їх порахувати. І натомість зосередилася на тому, щоб втримати рівновагу на їхній слизькій вичовганій поверхні. Із країв мого плаття падали крижані бурульки, а в моєму широкому каптурі свистів вітер. Перед нами розчинилися міцні двері, прикрашені важкими смугами металу, які від бризок солоної морської води вкрилися іржею та ямками.

      І знову сходи. Я стиснула губи, підняла спідниці й рушила далі.

      Знову вояки. Коли ми наблизилися, вони притислися до стіни, щоб дати нам прохід. Метью трохи міцніше взяв мене за лікоть, але ці вояки запросто могли бути привидами, незважаючи на всю ту увагу, яку ми їм приділили.

      Нарешті ми увійшли до кімнати, де цілий ліс колон підтримував склепінчасту стелю. Стіни були буквально всипані камінами, від яких ішло благословенне тепло. Я полегшено зітхнула і струсила свою накидку, розсіюючи навсібіч воду й лід. Хтось тихенько кашлянув, і я побачила чоловіка, який стояв перед одним із палаючих камінів. На ньому була червона мантія кардинала, і на вид йому було під тридцять – вік неймовірно молодий як для людини, котра піднялася так високо в ієрархії Католицької церкви.

      – А, шевальє де Клермон! Чи зараз вас звуть якось інакше? Ви вже давно не були у Франції. Мабуть, ви перебрали ім’я Волсінгема разом із його посадою після того, як він потрапив до пекла, де йому й місце. – Англійська кардинала була бездоганною, хоча й говорив він із сильним французьким акцентом. – Ми, за наказом нашого володаря, очікували вас упродовж останніх трьох днів. Про жінку в наказі не йшлося.

      Метью відпустив мою руку і вийшов наперед. Злегка вклонившись, він поцілував перстень на простягнутій руці церковника.

      – Здрастуйте, ваше преосвященство. Я гадав, що ви у Римі – обираєте нашого нового папу. Можете уявити мій захват від того, що я вас тут зустрів. – Хоча захвату в голосі Метью й близько не чулося. Я з тривогою подумала: А що ми виграли, прибувши до Сен-Мішеля, а не до Сен-Мало, як планував Волтер?

      – Наразі Франція потребує мене більше, аніж Ватикан. Оці недавні вбивства королів та королев – аж ніяк не богоугодна справа. – Очі кардинала погрозливо блиснули. – Єлизавета невдовзі переконається у цьому, коли зустрінеться з Ним.

      – Я прибув сюди не в англійських справах, кардинале Жойоз. Це – моя дружина Діана. – Метью затиснув тонку срібну монету свого батька між своїм великим та середнім пальцями. – Я повертаюся додому.

      – Так мені й сказали. Ваш батько надіслав ось це, щоб гарантувати безпечний проїзд. – Жойоз кинув Метью якийсь блискучий предмет, і той вправно впіймав його. – Філіп