Вступ до психоаналізу. Зиґмунд Фройд

виразніший приклад спостеріг О. Ранк у Шекспіра. Він знайшов його у «Венеціанському купцеві», в славетній сцені, де щасливий коханець має вибрати одну з трьох скриньок, і я, мабуть, учиню найкраще, коли зачитаю вам короткий витяг із Ранка.

      «Поетично надзвичайно добре мотивовану і технічно блискуче застосовану мовну похибку, що, як і словесна похибка, котру знайшов Фройд у «Валенштайні», свідчить, що письменник добре знає механізм та сенс цієї похибки і приписує таке розуміння й слухачам, ми бачимо в Шекспіровому «Венеціанському купцеві» (III дія, 2-а сцена). Скутій у виборі чоловіка волею батька, що хотів визначити його жеребкуванням, Порції досі щастило уникати всіх нелюбих її серцю женихів. І коли нарешті в Бассаніо Порція побачила чоловіка, якого і справді покохала, то вже боїться, що й він обере не ту скриньку. Найрадніше вона б йому сказала, що навіть і тоді його кохатиме, але її стримує присяга. Героїні з цим внутрішнім роздвоєнням поет вкладає у вуста такі слова, з якими вона звертається до свого бажаного жениха:

      День-два заждіть, прошу вас, не хапайтесь…

      Невдало зробите ви вибір – я

      Не зможу бачитися з вами більше.

      Тож почекайте! Каже щось мені

      (Хоч не любов, звичайно), що нізащо

      Вас втратити я б зараз не хотіла…

      …Зробити вибір я б навчила вас,

      Але тоді порушила б я клятву.

      Не можу! Хоч і гірко пожалкую, —

      Чому я, грішна, слова не зламала,

      Якщо ви візьмете не ту, що слід…

      О, як мене чарують ваші очі!..

      Вони мене надвоє поділили…

      Одна моя частина вам належить,

      А друга… також вам, чи то – мені,

      Сказати я хотіла. А проте —

      Все, що моє, – те ваше, зовсім ваше…[4]

      Якраз те, на що Порція хотіла тільки легенько натякнути, про що вона, власне, взагалі мала мовчати перед ним, а саме: що вона й без вибору зовсім йому належить і кохає його, поет із дивовижною психологічною витонченістю відверто висловлює в мовній похибці і з допомогою цього довершеного мистецького засобу вгамовує нестерпучу непевність закоханого щодо наслідків вибору і знімає напругу з глядачів».

      Звернімо увагу ще й на те, як вправно Порція кінець кінцем примирює обидва вислови, поєднані в мовній похибці, як вона усуває суперечність між ними і зрештою визнає цілковиту слушність мовної похибки:

      А проте —

      Все, що моє, – те ваше, зовсім ваше…

      Розкрити сенс похибок принагідно пощастило і одному вельми далекому від медицини чоловікові, і його заувага прояснює нашу дослідницьку роботу. Всі ви знаєте натхненного сатирика Ліхтенберґа (1742–1799), про якого Ґете сказав: «Де він жартує, захована проблема». Отак випадково через жарт з’являється і вирішення проблеми. У своїх дотепних та уїдливих «Нотатках» Ліхтенберґ записав таку фразу: «Він так начитався Гомера, що замість angenommen («як уважають», «припускають») завжди бачив Agamemnon». У цьому й справді полягає вся теорія читальних похибок.

      Наступного разу ми пересвідчимось, чи можна в такому розумінні похибок погодитись із поетами.

      Лекція 3

      Хибні дії (дальший виклад)

      Вельмишановні добродійки і добродії! Минулого разу ми постановили розглядати хибні дії не в їхньому зв’язку з тими діями, які людина свідомо

4

Переклад Ірини Стешенко. – Перекл.