Вступ до психоаналізу. Зиґмунд Фройд

поглядів перебувають у своєму нормальному стані; лише потім, унаслідок самої хибної дії, їх охоплює збудження, – ми помічаємо його, а вони заперечують. Не все так просто і з твердженням, що посилення уваги, спрямованої на певну дію, гарантує успішне виконання її, а зменшення уваги становить певну загрозу для успіху. Є ціла низка робіт, які людина виконує суто автоматично, з дуже невеликою увагою, причому цілком упевнено й точно. Пішоходець, навряд чи знаючи, де він іде, все ж не збивається з дороги й потрапляє туди, куди йшов, нікуди не схибивши. Принаймні здебільшого так і є. Вправний піаніст натискає, навіть не думаючи про те, потрібні клавіші. Він, звісно, може коли-небудь помилитись, але якщо автоматична гра збільшує небезпеку помилок, то саме віртуози, чия гра, внаслідок тривалого вправляння стала цілком автоматична, мали б найдужче страждати від такого лиха. Ми ж бачимо протилежне, чимало дій виконують абсолютно впевнено тоді, коли на об’єкт не звернено пильної уваги, а невдача, похибка стаються саме тоді, коли на дії надміру пильно зосереджуються, і можна напевне стверджувати, що немає ніякого відвертання потрібної для її виконання уваги. В таких ситуаціях іноді кажуть, що це наслідок «збудження», але незрозуміло, чому збудження не сприяє ще більшому зосередженню уваги на такій потрібній для виконавця дії. Коли хто виступає з важливою промовою чи усною заявою і внаслідок мовної похибки каже протилежне тому, що збирався, це навряд чи можна пояснити з допомогою психофізіологічної теорії, або ж теорії розпорошення уваги.

      Хибні дії часто поєднані з такою великою кількістю дрібних супровідних явищ, що їх не можна ні зрозуміти, ні пояснити з допомогою згаданих вище тлумачень. Коли, приміром, хто тимчасово не пригадує якоїсь назви, то сердиться через це, неодмінно хоче згадати і не може полишити своїх спроб. Чому ж такій роздратованій людині дуже рідко щастить, хоч як вона цього прагне, зосередити увагу на слові, яке, за її власним висловом, «крутиться в неї на язиці» і яке вона зразу впізнає, коли хтось вимовить його? Або трапляються ще випадки, коли хибні дії нагромаджуються, взаємно переплітаються, заступають одна одну. Першого разу людина забула про побачення, наступного разу, коли вже є тверда постанова неодмінно прийти, виявляється, що вона переплутала годину. Ще один приклад: хтось кружними шляхами намагається пригадати забуте слово, і при цьому в нього випадає з пам’яті друга назва, яка допомогла б у пошуках першої. Та, силкуючись відновити другу назву, він утрачає третю і т. д. Як відомо, це твердження слушне й щодо друкарських помилок, і кожен знає, що то похибки складача. Така вперта друкарська помилка пролізла колись в одну соціал-демократичну газету. В повідомленні про якусь урочистість можна було прочитати: «Серед присутніх був і його високість хронпринц» (замість «кронпринц», спадкоємець трону). Наступного дня внесли корективи. Газета вибачилась і написала: «Кромпринц». У таких випадках охоче розводяться про чортика в складальних касах, злого духа друкарства