Вступ до психоаналізу. Зиґмунд Фройд

спостережень найчастіше є ті звичайнісінькі непомітні події, що їх як щось незначуще зневажливо відкидає решта наук, той матеріал – немов покидьки світу явищ і феноменів. Та чи не плутаєте ви у своїй критиці велич проблеми з яскравістю її виявів? Хіба немає вкрай важливих речей, здогадатись про які за певних обставин і певного часу можна тільки за майже непомітними ознаками? Мені зовсім неважко назвати вам кілька таких ситуацій. З яких незначних прикмет висновуєте ви, чоловіки, що здобули прихильність тієї або тієї дами? Невже ви чекаєте на недвозначні слова кохання, на палкі обійми, чи, може, вам вистачає погляду, що його навряд чи помітив хто інший, летючого руху, на секунду довшого потиску рук? А коли ви як слідчий беретеся розслідувати вбивство, то невже ви справді сподіваєтесь, що вбивця лишить на місці злочину свою фотографію, додавши до неї ще й адресу? Чи, може, ви змушені задовольнятися незначними і непримітними слідами, що їх полишив злочинець? Тож і нам не слід недооцінювати дрібних прикмет та ознак; можливо, саме вони допоможуть нам вийти на слід великих. До речі, я, як і ви, теж гадаю, що увагу слід звертати передусім на найважливіші проблеми життя й науки. Але здебільшого дуже мало користі з того, коли хтось гучно проголошує, що береться досліджувати ту або ту велику проблему. Після цього зчаста навіть не знають, куди ж спрямувати наступний крок. У науковій роботі перспективніше братися за те, що лежить безпосередньо перед вами, і тоді самі собою з’являться і шляхи досліджень. І коли пройти їх, нічого не проминаючи, без упереджень та наперед сформульованих сподіваних результатів, і при цьому ще й трапиться щастя, то навіть ця скромна робота, розкривши взаємозв’язки, які все між собою поєднують, і незначне, і велике, дасть вам змогу підступити до вивчення складних проблем.

      З такої самої позиції звертатимусь я й до вас, щоб привернути вашу увагу до вивчення нібито незначущих хибних дій, властивих здоровим людям. Тепер я запропонував би спитати кого-небудь, не знайомого з психоаналізом, як він пояснює такі явища.

      Насамперед він, звісно, відповість: «Ох, та їх зовсім не варто пояснювати, це дрібні випадковості». Що ж розуміють, кажучи таке? Може, те, нібито це такі незначні події, що вони випадають з ланцюга причинно-наслідкових зв’язків і з не меншим успіхом можуть як трапитись, так і не трапитись? Але хто бодай раз відступив від природного детермінізму, той просто відкидає геть увесь науковий світогляд. І тоді такій людині вже можна довести, наскільки послідовніший релігійний світогляд: адже, згідно з ним, – і це всякчас наголошують, – без осібної волі Божої з голови й волосина не впаде. Гадаю, наш приятель не захоче доводити свою відповідь до її логічного кінця, а відступить і скаже, що коли він вивчить ці явища, то, певне, й пояснить їх. Бо ж ідеться про невеликі функціональні відхилення, порушення психічної діяльності, і причини їх можна з’ясувати. Людина, що за інших обставин говорить цілком правильно, може бовкнути щось не те, коли вона: 1) втомлена або почувається