Вступ до психоаналізу. Зиґмунд Фройд

Читать онлайн.
Название Вступ до психоаналізу
Автор произведения Зиґмунд Фройд
Жанр Зарубежная образовательная литература
Серия
Издательство Зарубежная образовательная литература
Год выпуска 1915
isbn 978-966-14-8981-2,978-966-14-8980-5,978-966-14-8353-7



Скачать книгу

просто додає ще один сенс до задуманого. Фраза тоді звучить як стягнена, скорочена, згущена конструкція, утворена з кількох речень. Як-от у випадку з енергійною дамою: «Він може їсти і пити все, що я хочу». Це те саме, якби вона сказала: «Він може їсти і пити все, що хоче. Але чого йому ще хотіти? Замість нього хочу я». Мовна похибка часто створює враження такого скорочення; приміром, один професор анатомії після своєї лекції про носову порожнину запитав, чи все зрозуміли його слухачі, і, діставши загальну ствердну відповідь, повів далі: «Мені важко повірити, бо людей, що розуміють будову носової порожнини, навіть у мільйонному місті можна на одному пальці… перепрошую, на пальцях однієї руки порахувати». Та вкорочена фраза мала свій власний сенс: є тільки одна людина, що знає будову носової порожнини.

      На відміну від випадків, у яких мовні похибки самі виявляють свій сенс, є випадки, коли похибка начебто позбавлена всякого змісту, тобто вочевидь суперечить нашим сподіванням. Коли хто, помилившись словом, перекручує чиєсь власне ім’я або вимовляє невживані звукосполучення, то, здається, вже цього одного дуже поширеного явища досить, щоб на питання, чи всі мовні похибки мають певний сенс, відповісти негативно. Та коли пильніше придивитись до таких випадків, виявиться, що досить легко можна зрозуміти й ці звукові перекручення, і навіть різниця між цими неясними випадками та попередніми зрозумілими не така вже й велика.

      Одного добродія запитали, як почувається його родич, і він відповів: «Ох, це, мабуть, трунатиме… триватиме ще один місяць». Коли ж добродія запитали, що, власне, означають ці слова, він пояснив, що подумав про смерть, труну, і поєднання слів «триватиме» і «труна» дало слово «трунатиме» (Мерінґер і Маєр).

      Інший добродій розповідав про певні вчинки, які засуджував, і мовив: «І тоді стали гидомі деякі факти…» Коли його розпитали, він підтвердив, що справді хотів назвати ті вчинки «гидотою». «Відомі» і «гидота» утворили разом чудернацьке слово «гидомі» (Мерінґер і Маєр).

      Пригадайте випадок із молодиком, що хотів «погуляювати» з незнайомою дамою. Ми дозволили собі розкласти це словоутворення на «погуляв» та «погультяював» і були цілком певні такого тлумачення, навіть не вимагаючи підтверджень. Із наведених прикладів ви побачили, що й ці, такі незрозумілі випадки мовних похибок можна прояснити з допомогою зіткнення, інтерференції двох різних намірів, які збиралися висловити. Різниця полягає тільки в тому, що в одному випадку один намір цілком заступає другий, як-от коли мовна похибка свідчить про протилежне помисленому, а в другому випадку внаслідок похибки тільки перекручується або змінюється первісний сенс, виникає словесний покруч більш-менш затемненого змісту.

      Тепер нам здається, ніби ми вже збагнули таємницю великої кількості мовних похибок. Твердо дотримуючись цього погляду, ми зможемо пояснити й інші, досі ще загадкові різновиди похибок. Наприклад, при перекрученні прізвищ не можна припускати, ніби завжди йдеться про суперництво