Ордер на любов (збірник). Валентин Чемерис

дихав.

      Усе йому здавалося, що він гнідий і летить над світом білим з відьмою на спині і в роті у нього – вудила…

      – Рят…

      – Савко, що з тобою? Ти так жахно уві сні закричав…

      Савка витріщився, нічого не тямлячи після чудернацького сну. Біля нього в одній сорочці сиділа… Соломія. Не на ньому в сідлі, а біля нього в постелі…

      – Ти? – важко дихав Пишногубий. – Де ти… взялася?

      Соломія засміялась, прикриваючи ковдрою оголені плечі та груди.

      – Ну ти, Савко, й жартун!.. Сам на ніченьку покликав, а тепер… Де взялася… – потяглася до нього. – Тобі лихе приснилося? Йди до мене, любко-голубко моя, я тебе приголублю…

      – Не підсовуйся, – осавул якусь мить перелякано на неї дивився, а тоді крикнув: – Ти… Ти відьма?

      – Ха-ха-ха!.. – раптом зареготала Соломія й осавулу здалося, що очі в неї жовті-жовтющі! Як у тієї… кішки.

      – Відьма! Ти їздиш на мені вночі! Ти спільниця того відьмака Тараса! Той біля Оксани, а ти біля мене… А той донець – упир… Насіли, обсіли і зі світу білого мене хочете зжити?

      – Ти збожеволів, Савко.

      – Не ворушись! – грізно крикнув Савка, висмикуючи пістоль з-під подушки і націлюючи його на Соломію. – Май на увазі… Куля в мене заговорена! Нечисть перед нею безсила. Зізнавайся! Ти – відьма? І їздиш на мені щоночі? Уб'ю, куля заговорена…

      Соломія сиділа перед ним, з жаху розкривши рота, потім закричала, впала головою до його ніг. (Савка хутко підтягнув ноги.)

      – Савко, що ти чиниш? Опам'ятайся, яка я відьма? Я твоя ключниця… Ти ще й досі не проснувся, любий мій. Протри свої баньки й придивися. Це ж я, твоя любка Соломія.

      Жінка плакала в його ногах. Така поведінка вкрай спантеличила Пишногубого. Виходить, Соломія й не відьма. Бо коли на відьму пістоль наставиш із заговореною кулею, вона неодмінно на кішку перекинеться і тільки її й бачили. А Соломія плаче… Савка розгублено почухав пістолем собі спину.

      – Соломіє, то ти… ти не відьма? – жалісливим голосом попрохав він. – І кішкою на мені не сиділа?

      – Чи ти несповна розуму, чоловіченьку добрий?

      Савка вагався якусь мить, а тоді крикнув:

      – Ану… перехрестися!..

      Тремтячою рукою Соломія осінила себе хрестом – раз, вдруге…

      – Клянусь Богом і всіма святими, що я не та, ким ти мене називаєш.

      І знову хрестилась – ще і ще…

      – Досить… – знеможено сказав осавул і сунув пістоль під подушку. Жодна відьма у світі не зможе перехреститися, а коли це й зробить, то миттєво її охопить полум'я і тоді від неї лишиться хіба що попіл… Таки правда, Соломія не відьма. Ач як затято хреститься! Але ж сон. Кішка і він… Кінь… Бррр…

      – Соломіє, – застогнав Пишногубий. – Ти правду мовила: або я збожеволів, або й досі сплю. Обніми мене, Соломієчко та поцілуй, як ти вмієш цілуватися – щоб аж душу з мене вийняла…

      – А хай би тебе дідько обіймав! – утирала бідна жінка сльози. – Так налякав, що й досі душа в п'ятках тремтить. То пістоля під носа суне, то обіймай його та цілуй