Мері та її аеропорт. Євген Положій

йому, і вони домовлялися про зустріч! Але от коли саме? Треба подивитись у журнал замовлень. Збуджений цим несподіваним відкриттям, Герман ткнув ножем м'ясо – годиться, та й запах був просто чудовим. Час було снідати-обідати. Раптом у пам'яті з'явилося продовження діалогу зі сну. «їж котлету, кому я кажу, і не мели дурниць!» – «Бабусю, а скільки важить мамонт?» «Увечері прийде батько і все тобі розкаже, добре? Але тільки після того, як ти з'їси котлету!» – «А це котлета з мамонта? А тато ввечері прийде?» – «Ввечері». – «Тоді я й котлету ввечері їстиму. Щоб він бачив, як я їм котлету з мамонта, інакше він не повірить!»

      «Чудовий хлопчик, – подумав Герман, нетерпляче роздираючи тупим ножем шмат м'яса, – винахідливий. Не інакше, син адвоката. Але від котлети даремно відмовився…»

      З коридору почувся якийсь регіт, шум, гомін. Сходами хтось збіг униз, грюкнули двері під'їзду. Герман важко і солодко лежав після сніданку-обіду на дивані і переглядав газету, але сторонні звуки від сусідів і шум за вікном заважали йому зосередитися. Герман подумав, що лише за рік він навчився візуально ідентифікувати тих сусідів, звуки з квартир яких чує недільними ранками. О 6.00 український славен – квартира напроти, пані Польська; поламаний замок, скриплячі двері, хрюкання Бакса – квартира напроти по діагоналі, Григорій Андрійович, старий партизан; рев дитини, безкінечний ґвалт – квартира поруч, велика родина, Кальченки; грюкіт молотка – сусід зверху, Літрофанич; туберкульозний кашель за стіною о пів на четверту ранку, відхаркування, шум води у ванній кімнаті – сусід за стіною, сусідній під'їзд, чоловік похилого віку, сивий, кривий, як звати – невідомо. Нарешті, неслухняний онук із тріскучою бабусею – жодного разу не бачив, очевидно, живуть десь поруч, але важко зрозуміти, де саме. Інші мешканці будинку начебто й існували, стояли надворі, ходили сходами, вітались, але Герман їх однак не міг запам'ятати.

      Газета детально сповіщала про все, що трапилося на вулиці Першотравневій минулого понеділка. Усіх п'ятьох убито пострілами з пістолета у ліве вухо. Двоє з убитих жінок (його клієнтка в тому числі) підозрювались у тому, що відправляли за кордон дівчат займатись проституцією. Квартира правила їм за офіс, але офіційно фірма, ясна річ, зареєстрована не була. Ще одна вбита – дівчина, яка нещодавно повернулася з Іспанії. Повернулась не одна, а з іспанцем на ім'я Сезар. У середу в них мало бути весілля… («Просто караул».) Також загинуло подружжя: капітан відділу боротьби з організованою злочинністю, курирував сектор боротьби з торгівлею людьми («Круто!») та його дружина. Відповіді на логічне запитання, що міліціонер робив у квартирі людей, яких мав за родом діяльності заарештувати, газета не давала. Всі вони сиділи на кухні, – доповідає газета, – пили каву («Звідки це відомо газеті?»). Першим застрелили капітана, який відкрив двері. Іспанець був останнім, хто бачив їх усіх разом живими. За півгодини до вбивства він кудись поїхав. Міліція вже затримала кількох людей, у тому числі декого з родичів загиблих.

      Герману