Мері та її аеропорт. Євген Положій

шурупами, але не більше як через тиждень вони знову розхитувались, скрипіли, і дружина, єхидно так посміхаючися, знову доводила свою перевагу – вона житиме довше. Іноді йому хотілося викинути табуретки прямо з балкона, з четвертого поверху, а іноді просто розтрощити на голові дружини, одним ударом завершити цей марафон, цю малоцікаву гру, яку не він придумав, але на яку завзято погодився, вважаючи, що немає в цьому світі нічого простішого, ніж довести до ладу пару табуреток. Він поклав молоток на стіл і прислухався до музики знизу: «Господи, ну хто цю циганщину слухає?! Як нормальна людина взагалі може таке слухати?» Він ще трохи по сперечався подумки із сусідом знизу, хоча, якщо не брати до уваги музичні смаки, в цілому Митрофанович ставився до нього прихильно: чемний, здоровкається, і взагалі, якась чоловіча солідарність відчувалась у його погляді, хоча у свою війну Митрофанович нікого не втаємничував. Усім знайомим казав, що це в нього від неробства на пенсії таке хобі – возитися з табуретками. Ремонтує по дві-три на тиждень і здає на базар за невеликі гроші, так, на «Біломор». І дружина рада, і він при справі. Не в телевізор же днями очі вилупляти!

      Похитавши головою, Митрофанович затиснув молотка в руці і з усієї сили ще раз увалив по кришці табуретки, яка вмить, замість того щоб стати на місце, тріснула навпіл. Митрофанович поглядом повільно обстежив тріщину, наче хотів пересвідчитися, що та не намальована, обережно провів по ній пальцем, акуратно здув тирсу і, остаточно переконавшись, що це таки сталося, з лев'ячим ревінням – «Ет, матір твою… прости, Господи!» – підскочив від розпачу та злості чи не до стелі, з серцем кинув молотка на підлогу й пішов на подвір'я – курити.

      Пані Польська слухала радіо. Перший Національний передавав про нові ініціативи президента. «Нам потрібна не реформа заради реформи. Нам потрібно, щоб діюча влада стала ефективною», – казав пані Польській президент. «Наволоч. Типова наволоч, – пані Польська не любила президента. – То ти сам щойно визнав, що діюча влада неефективна. Ти сам це про себе сказав! То якого біса ти там сидиш? Тобі треба застрелитись!» – пані Польська не визнавала компромісів. Але, на жаль, президент не чув порад пані Польської, його виступ передавали в запису.

      Музика, яка тільки-но увірвалася із квартири напроти, їй не заважала – вона її просто не чула. Виходячи на двір, Митрофанович затримався біля дверей пані Польської і прислухався: з ким вона цього разу розмовляє? З-за дверей напроти, де жив новий молодий сусід, продовжувала верещати духовими циганщина. Грюкнув замок од дверей Андрійовича, і почулось хрюкання Баксика.

      – А до вас міліція не заходила, доброго дня, Митрофановичу, сьогодні? – запитав, висунувши голову у пройму, сусід.

      Герман та його етикетка з-під майонезу

      Крізь Бреґовича з коридору пробивалося лише гучне баксикове «гав-хрю-хрю-гав» і грюкіт дверей. Герман роздивлявся оформлення постера із нового компакт-диска. Він подумав, що річ, скоріш за все, в розмірах, саме в розмірах