Аліса в Задзеркаллі. Льюїс Керролл

здається, ми весь час так і були під цим деревом! Усе так само, як і раніше!

      – Звісно, так само, – сказала Королева, – а як би воно мало бути?

      – Ну в НАШИХ краях, – пояснила Аліса, все ще трохи сапаючи, – ти зазвичай потрапляєш у якесь інше місце… якщо швидко біжиш протягом довгого часу, як ми й робили.

      – Які повільні у вас краї! – здивувалася Королева. – Що ж, ТУТ, як бачиш, ТОБІ доводиться бігти з усієї сили, щоб тільки залишитися на місці. Якщо ж ти хочеш потрапити деінде, то треба бігти ще вдвічі швидше.

      – Я б не стала пробувати, якщо ваша ласка! – сказала Аліса. – Мене і тут усе влаштовує… от тільки МЕНІ дуже спекотно, ще й мучить спрага!

      – Я знаю, що б ТОБІ припало до смаку! – доброзичливо мовила Королева і дістала з кишені маленьку коробочку. – Скуштуєш печива?

      Аліса подумала, що буде неввічливо сказати: «Ні», хоча це було зовсім не те, чого їй хотілося. Тож вона взяла печиво і прожувала його якнайстаранніше: печиво було ДУЖЕ сухе, й Аліса подумала, що ніколи в усьому своєму житті не була така близька до того, щоб удавитися на смерть.

      – Поки ти освіжаєшся, – сказала Королева, – я познімаю мірки.

      І вона витягла з кишені стрічку, розділену на дюйми, та почала міряти землю й забивати невеличкі кілки там і тут.

      – Наприкінці двох ярдів, – сказала вона, забиваючи кілка, щоб позначити відстань, – я видам тобі інструкції… хочеш іще печива?

      – Ні, дякую, – відповіла Аліса. – Мені й одного трохи не виявилося забагато.

      – Спрагу вгамовано, я сподіваюсь? – спитала Королева.

      Аліса не знала, що на це відповісти, та, на щастя, Королева не чекала на відповідь, а продовжила:

      – Наприкніці ТРЬОХ ярдів я повторю свої інструкції… раптом ти їх забула. Наприкінці ЧОТИРЬОХ я попрощаюся. А наприкінці П’ЯТЬОХ я піду!

      На цей момент Королева застромила в землю всі кілочки, які мала, й Аліса з цікавістю дивилася, як та повернулася до дерева, а потім повільно пішла уздовж рядка.

      Біля двоярдового кілка Королева повернулася і сказала:

      – Як ти знаєш, Пішак проходить два квадрати за перший хід. Тому ти ДУЖЕ швидко проминеш Третій Квадрат… думаю, залізницею… і не встигнеш оком змигнути, як опинишся в Четвертому Квадраті. Що ж, цей квадрат належить Женчичку та Бренчичку… в П’ятому Квадраті майже сама лишень вода… Шостий займає Бовтун-Товстун… Але ти не робиш зауважень?

      – Я… я не знала, що маю робити зауваження… донині, – затинаючись, пролепетала Аліса.

      – Ти б МАЛА зауважити: «Це напрочуд мило з вашого боку – розповісти мені все це»… Ну то гаразд, будемо вважати, що це сказано… Сьомий Квадрат весь укритий лісом… втім, один із Лицарів покаже тобі дорогу… А у Восьмому ми обоє будемо Королевами й будемо бенкетувати та веселитися!

      Аліса скочила і зробила реверанс, а тоді сіла знову.

      Біля наступного кілка Королева знову повернулася. Цього разу вона сказала:

      – Говори французькою, якщо не можеш подумати про річ англійською… розвертай носки назовні при ході… і не