Північна Одіссея (збірник). Джек Лондон

Вона була старшою за нього, до того ж – індіанкою. Але ця жінка була несхожою на тих аборигенок, яких йому досі доводилося зустрічати: із її слів він зрозумів, що вона багато подорожувала і встигла побувати в багатьох країнах – і в його країні теж. Вона знала майже все те, що знають білі жінки, а ще – багато такого, чого вони зазвичай не знали, бо знати не могли. Ця індіанка могла приготувати їжу з висушеної на сонці риби або ж зробити постіль прямо в снігу; одначе вона дражнила їх дратівливо-спокусливими деталями вишуканих обідів, викликаючи несподівані душевні муки при спогадах про давно забуті страви. Вона знала повадки лосів, ведмедів та песців, а також земноводних тварин, що водяться в полярних морях. Ця жінка добре розумілася на лісах та струмках, а повість, написана слідами, залишеними на благенькій корочці снігу людиною, твариною чи птицею, була для неї як розгорнута книга. Однак Прінс помітив ледь уловиму ту схвальну гримаску, що промайнула на обличчі індіанки, коли вона зупинила свій погляд на «Правилах Стоянки». Своєю появою ці правила завдячували невичерпній фантазії Беттлза. Вони з'явилися в ту пору, коли в нього грала кров, і позначені були гумором та лаконічністю. Коли очікувалося, що прибудуть дами, Прінс зазвичай перевертав ці правила текстом до стіни, але хто б міг подумати, що ця індіанка виявиться… словом, раніше треба було думати!

      Так он вона яка, дружина Акселя Гундерсона, жінка, чиє ім'я та слава подорожували рука в руку зі славою її чоловіка по всіх закутках Далекої Півночі! Коли вони сиділи за столом, Малюк піддражнював її з невимушеністю старого приятеля; а згодом і Прінс, позбувшись ніяковості першого знайомства, приєднався до розмови. Та індіанка вправно відбивала їхні кепкування в нерівному змаганні, а її чоловік, не такий гострий на язик та метикуватий, обмежувався сміхом та аплодисментами на честь своєї дружини. Він справді дуже пишався нею; кожен його порух та погляд свідчив про те величезне місце, яке вона посідала в його житті. Видрова Шкура їв мовчки, всіма забутий у розпалі веселої битви; не встигли решта закінчити трапезу, як він відсунув стілець, устав із-за столу і вийшов до собак. Однак невдовзі його супутники теж вдягли рукавиці та теплі куртки з капюшонами і вийшли слідом за ним.

      Уже багато днів не було снігопаду, і сани неслися по добре втрамбованій юконській стежині, як ковзани по кризі. Першими саньми керував Одіссей, на других їхали Прінс та дружина Акселя Гундерсона, а світловолосий велетень та Малюк замикали процесію на третіх санях.

      – Це – поки що моя здогадка, Малюче, – сказав Аксель Гундерсон. – Але я майже певен, що вона вірна. Він там ніколи не був, але оповідає дуже складно; показав мені мапу, про яку я чув ще кілька років тому в районі Кутене. Я хотів би, щоб і ти туди з'їздив, але цей дивак відразу ж пригрозив усе покинути, якщо туди потрапить іще хтось. Та коли я повернуся, то розповім, що до чого, і візьму тебе в пай. Окрім того, я дам тобі половинний пай на ділянці, що біля міста.

      Малюк спробував