Північна Одіссея (збірник). Джек Лондон

прибульця, він питав його знову і знову: – Де Унга? Хто така Унга?

      – Вона… вона в снігу.

      – Ну, продовжуй! Продовжуй, кажу тобі! – вигукнув Малюк, немилосердно стискаючи прибульця за кисть.

      – Я теж… лежатиму в снігу… але мені спочатку… треба борг віддати. Я був винен багато грошей… багато грошей… маю віддати борг… – Белькотіння перервалося, і незнайомець понишпорив у кисеті, а потім підтягнув до себе мішок з оленячої шкіри. – Хочу сплатити борг, п'ять фунтів золота… пай… Малюку… маламуту… – Голова незнайомця знесилено впала на стіл, і Малюк уже не зміг змусити його підняти її.

      – Ага, це – Одіссей, – тихо сказав він, кидаючи на стіл мішечок із золотим піском. – Гадаю, Акселю Гундерсону та його дружині настав каюк. Давай покладемо його на постіль і вкриємо ковдрами. Він же індіанець, значить, мусить оклигати. А коли оклигає, розповість, що трапилося.

      Коли вони зрізали з прибульця одяг, то на правому боці виявили дві незагоєні ножові рани з товстими рубцями по краях.

* * *

      – Я розповім вам усе по-своєму, зі своєї точки зору; але ви мене добре зрозумієте. Я почну від самого початку і розповім про себе і про жінку, а потім – і про її чоловіка.

      Видрова Шкіра присунувся ближче до палаючої печі, як це зазвичай роблять люди, котрим тривалий час довелося обходитися без вогню і котрі бояться, що цей безцінний дар Прометея може зникнути в будь-яку мить. Малюк накрутив каганець і поставив його так, щоб його світло падало на обличчя оповідача. Прінс, підперши голову рукою, вмостився на ліжку і приготувався слухати.

      – Звуть мене Наас. Я – вождь і син вождя, народжений між заходом сонця та сходом на глибоких водах у батьковому ум'якові[12]. Усю ніч чоловіки невпинно веслували, а жінки вичерпували воду, борючись із хвилями, що заливали човен. Був сильний шторм; холодні солоні бризки замерзали на грудях моєї матері. Нарешті буревій пішов геть, але разом з ним пішла з життя і моя мати. Але я… я голосно кричав, перекриваючи завивання вітру, – і вижив.

      Жили ми в Акатані…

      – Де-де? – перепитав Малюк.

      – В Акатані, що на Алеутських островах. Акатан – це аж за Чигніком, за Кардалаком та за Унімаком. Так от, жили ми в Акатані, що лежить посеред моря на краю землі. У солоних водах моря ми ловили рибу, тюленів та каланів. Домівки наші купчилися одна на одній на скелястій смузі між краєм лісу та жовтим берегом, де лежали наші каяки[13]. Нас було небагато, і світ був малим.

      На сході лежали незвідані землі – такі ж самі острови, як і Акатан. Тому нам здавалося, що цілий світ – то є острови, і нас це цілком влаштовувало. Я був не таким, як інші. З прибережного піску стирчали погнуті шматки деревини та викривлені водою дошки. То були уламки човна, зовсім несхожого на ті, що будували наші люди. А ще я пам'ятаю, як на острівному мисі, котрий з трьох боків омивався океаном, стриміла соснова паля. Вона там не виросла, бо була високою, прямою і гладенькою. Кажуть, що там довгий час з'являлися двоє чоловіків, які то припливали, то відпливали, а коли настала довга північна ніч, то залишилися там назовсім. Вони припливли якраз на тому човні, уламки

12

Ум'як (жіноча байдарка) – транспортний сімейний човен великих розмірів, правила ним зазвичай жінка. Виготовлявся з тюленячих або моржових шкур, натягнутих на каркас з дерев'яних планок і кісток кита.

13

Каяк – легкий закритий човен, виготовлявся зі шкур.