Північна Одіссея (збірник). Джек Лондон

обличчями та незаплямованими душами, які з чистим сумлінням дивилися вперед – проникливо і впевнено. Вони поганяли собак, що належали уряду її Величності, вселяли страх в серця її ворогів, отримували за це від неї мізерну платню – і почувалися щасливими. Ці люди багато чого перебачили і переробили на своєму віку. Можна сказати, що життя їхнє було суцільною романтикою. Але вони про це не здогадувалися.

      У хижці вони почувалися як удома. Двоє з них розпростерлися на ліжку Цуценяти і виводили шансони, які їхні французькі предки співали своїм індіанським дружинам ще в ті часи, коли європейці вперше з'явилися в Північно-Західній Америці. Ліжко Беттлза зазнало аналогічного вторгнення. На ньому розляглися троє здоровенних «вояжерів». Вовтузячи ногами під ковдрою, вони з цікавістю слухали байку свого товариша про те, як він колись у складі експедиційного корпусу під командуванням генерала Вулслі пробивався до обложеного Хартума[4] на підмогу генералові Гордону. А коли оповідач втомився, то його змінив колишній ковбой, який почав розповідати про монарші двори, про королів, лордів та поважних дам, яких йому пощастило побачити в Європі, де він гастролював разом із «Шоу Буффало Білла»[5]. У кутку двоє напівкровок, давніх приятелів по одній програній війні, лагодили упряж і ділилися спогадами про повстання, що спалахнуло на Північному Заході під проводом ватажка Луї Ріля.[6]

      Подорожні обмінювалися грубими жестами та ще грубішими жартами, гомоніли про ті великі небезпеки, що чигають на них на собачій стежині та річці, а також згадували звичні випадки, які спадали на думку лише через те, що містили якусь дещицю гумору та комічності. Прінс захопився цими невизнаними героями, які були свідками поступу Історії і які вважали велике й романтичне чимось буденним і випадковим у рутинному ході життя. Зі щедрістю марнотратника роздавав він їм дорогоцінний тютюн – і з'єднувалися заіржавілі ланцюги розрізнених спогадів, і поставали з глибин пам'яті забуті Одіссеї на знак вдячності за виказану ним широту душі.

      Коли ж розмова стихла і мандрівники востаннє натоптали люльки й розкатали міцно скручені хутряні спальники, Прінс повернувся до свого товариша, щоб про дещо розпитати.

      – Ну, ковбоя ти знаєш, – відповів Малюк-маламут, розшнуровуючи мокасини. – Про англійське походження його сусіда по ліжку здогадатися неважко. Інші ж є дітьми французьких мисливців та волоцюг – coureurs du bois, – кров яких перемішана з бозна-якою кількістю іншої крові. Ті двоє, що дрімають біля дверей, – то звичайні, «безпородні», метиси, bois brules, як їх називають. По тому хлопцю у шерстяному шарфу – зверни увагу на вигин його брів та крутизну щелепи, – по тому хлопцю видно, що у закіптюженому вігвамі його матері колись переночував шотландець. А отой вродливий хлопець, що спить з накидкою під головою, – то французький метис. Чув, як він казав, що йому не подобаються оті двоє індіанців, що дрімають поруч з ним? Розумієш, коли метиси повстали під проводом Ріля, чистокровні

4

…під командуванням генерала Вулслі пробивався до обложеного Хартума. – Йдеться про придушення повстання в Судані 1884—1885 pp., Вулсі, Гарнет Джозеф (1833—1913) – англійський військовий діяч.

5

«Шоу Буффало Білла» – шоу «Дикий Захід», які відтворювали картини з побуту індіанців і ковбоїв (військові танці, родео, змагання у стрільбі тощо).

6

…повстання, що спалахнуло на Північному Заході під проводом ватажка Луї Ріля. – Ред-Ріверське повстання – війна 1869—1885 pp. метисів (індіанців, змішаних з французами) проти Канади. Луї Ріль (Рієль, 1844—1885) – ватажок метисів, страчений після поразки повстання.