Іван Богун. У 2 тт. Том 1. Ю. В. Сорока

Читать онлайн.
Название Іван Богун. У 2 тт. Том 1
Автор произведения Ю. В. Сорока
Жанр Историческая литература
Серия Історія України в романах
Издательство Историческая литература
Год выпуска 2010
isbn 978-966-03-5005-2,978-966-03-5007-6



Скачать книгу

шкодуєш!

      Урешті Омелько робив вигляд, що роздратований:

      – Ну начувайся ж, шибенику, ось я тобі!..

      І знову летіли хижі леза в ранкових променях сонця, тріпотіли червоні китайчаті шаровари, гадюками вились довгі оселедці на виголених і спітнілих головах. Били завзято, з криком і відтяжкою, по-молодецьки. День за днем, не дивлячись на погоду. Насолоджуючись відчуттям сили в молодих м'язах і блиском загостреної криці у своїй руці… А восени, коли хліба в полях давно було вже прибрано, а в містечках та містах пройшли гучні ярмарки, коли холодний пронизливий вітер хлюпотів до берега темною водою, а з пустих і почорнілих нив пахло землею, Омелько почав помічати, що в нього відпала потреба грати з хлопцем у піддавки. І хоч його карабела[16] була, звичайно, важчою, ніж зброя, підібрана під поки що слабшу руку Івана, неймовірна, просто шалена швидкість хлопця під час фехтування вражала Омелька, котрий і сам славився як справжній рубака не лише у Вороновиці, а й у Брацлаві. Спочатку іноді, а далі все частіше й частіше сорочка почала тріскатись на самому Омелькові. Ті хитрощі бою, що він з щирістю відкрив малому Богунові, набули у виконанні того особливого почерку – швидкого, разючого, хижого, немов кидок змії. Козак не міг нахвалитися Іваном, але тепер той, на відміну від часів, коли вчився володіти рушницею, сприймав всі похвальби насторожено, навіть з недовірою. Він, як і належить справжньому майстрові, не відчував впевненості у власній майстерності. Тож знову і знову, до важкої втоми повторював, відпрацьовуючи, кожен рух, навіть коли Омелько махав на нього рукою і йшов займатися своїми справами.

      – Нічого, побачиш ще сам, що Омелько не останній у фехтуванні, – сказав він якось Іванові. – А ти не гірший. Не гірший, нехай йому чорт! Ще підростеш, сили в руках наберешся… Ох і не заздрю я, Івасю, тому бовдуру, який років так через п'ять схрестити з тобою шаблі надумає! Ой, не заздрю…

      VIII

      Перед самим днем святого Миколая, коли живописні пагорби і долини Поділля вкрились щільною сніговою ковдрою, а широку стрічку Південного Бугу закував крижаним панциром лютий мороз, до Богунового хутора завітали непрохані гості.

      Був саме яскравий сонячний день, а час уже підходив до обідньої пори, коли у високу дубову браму хутора загупали. Мирон Охріменко, який саме перебував на подвір'ї, неквапно підійшов до брами.

      – Кого там ще чорти принесли?! – гукнув він на свій звичний непривітний манер.

      За частоколом хропли коні, неголосно перемовлялися кілька голосів. Досвідчене козацьке вухо Охріменка розрізнило брязк залізних обладунків і шиплячі звуки, характерні для польської мови. За хвилину владний голос, плутаючи українські і польські слова, наказав:

      – Одчиняй, лайдаче! Єстем ротмістр війська його милості пана круля, пан Рудницький із жовнєжами пана старости. Одчиняй, аль-бо зламам!

      Мирон неквапно почухав потилицю.

      – Вас там стільки панів, що й не знаю, як діяти… Ну зачекайте, мушу доповісти своєму панові хорунжому, – якби Рудницький



<p>16</p>

Карабела – один з типів бойових шабель.