Депеш Мод. Сергій Жадан

більше нікого. На хуя, говорять, компостер ламаєш.

      – А ти?

      – Що я? Кажу, не ламаю я нічого, хотів, кажу, талончик прокомпостувати, а ваш траханий компостер мені руку зажував. О, кажу – дивіться.

      – Круто.

      – Да…

      Какао, неповороткий і спітнілий, в цій компанії добре назагал почувається. Маленька кімнатка, в якій вони сидять, наскрізь прокурена і пропахла кавою, горнят на всіх не вистачає, вони пускають по колу першу каву, потім другу, передають горнята з рук в руки, потім передають шматки білого хліба, після години перебування в цій кімнаті їхній одяг, і їхнє волосся, і вони самі пахнуть тютюном і хлібом, хлібом навіть більше. Какао витирає рукавом спітніле чоло, ти що, сміються всі, Какао, це ж твій вихідний костюм, нічого – Какао червоніє – нестрашно, виперу, ну да, сміються всі далі, ти вже другий рік обіцяєш, бери хліб, Какао бере з рук друзів свіжий білий хліб і далі слухає байки, він готовий бути з ними хоч весь час, йому з ними добре, ділять разом із ним хліб і цигарки, і головне – його ніхто не проганяє. А в наш час ти ще пошукай компанію, яка терпітиме тебе кілька днів у твоєму пісочному костюмі, який ти не переш уже другий рік, якщо не третій.

      Какао дещо затовстий для цієї компанії, і в костюмі своєму виглядає стрьомно, але костюм йому подобається, не знаю, де такі костюми продаються, Какао його десь таки знайшов, вважає, що костюм стильний, він поведений на таких штуках, Какао чи не єдиний із моїх знайомих ходить до перукарні, користується якимось підарським гелем, навіть голиться час від часу, хоча на користь йому це не йде. їх набилось в кімнату чоловік шість, сидять і слухають Малого Чака Бері, той розповідає, як він святкував свій день народження, історія всім подобається, Какао слухає з відкритим ротом, йому особливо сподобалось про білизну різних кольорів, він пробує собі це уявити, але не може. Малий Чак Бері натомість пускає по колу ще одну папіросу і раптом говорить – Какао, розкажи ти що-небудь, всі погоджуються – да, Какао, давай, розкажи нам що-небудь, що ти сидиш мовчиш, нам же теж цікаво, давай, розкажи нам що-небудь, о – розкажи нам про своїх баб, всі сміються, да, кричать, Какао – давай, розкажи нам про своїх баб. Какао знічується, він все таки відчуває себе не зовсім впевнено, вони – команда, а він так – просто зайшов до них у гості, але йти геть йому не хочеться, тому він думає, що розповісти, так, щоб воно було про баб. Про баб. Баб він бачить переважно по телевізору. Може, їм про телевізор розказати.

      До кімнати вбігає хтось із адміністрації, все, – кричить, – ходім, ходім, скоріше, час починати, і вони починають підійматись і виповзають у коридор, йдуть вервечкою, один за одним, дожовуючи хліб, добиваючи папіроси, Какао тягнеться за ними, вони переходять якимись закамарками, всюди стоять щити з агітацією, на стінах висять вогнегасники, нарешті вони виходять на світло, хтось повертається до Какао і каже – давай, друг, почекай нас тут, добре? ми недовго. А скільки це триватиме? – питається Какао, та пару годин, може, трішки довше, давай, – сядь он під стінкою і почекай. А можна я послухаю? – питається Какао, послухай, – говорить хтось, – послухай, але в принципі тут не дуже цікаво – так, хуйня повна. Какао лишається тільки повірити їм на слово.

      Зал