Депеш Мод. Сергій Жадан

в компаніях, якщо це не їхня компанія, їх час від часу звідкись викидають, якби хтось із них летів літаком, його б і з літака викинули, це вже точно. Я сам до таких речей раніше нормально ставився, але останнім часом теж починаю заморочуватись – не люблю, скажімо, коли хтось забуває моє ім'я, ось, скажімо, ми говоримо-говоримо, і раптом виявляється, що ніхто не знає, як мене звати, навколо стільки придурків крутиться; або терпіти не можу, коли в когось на обличчі різна хуйня, ну, я маю на увазі не якихось там циклопів однооких, звичайно, просто якщо в когось обличчя порізане після гоління, або кров на губах або інші речі – не люблю, по-моєму, це неповага – ходити з такою гадістю на обличчі, не вмієш голитись – сиди вдома, втикай у телевізор, або займись чим-небудь корисним, ні – обов'язково розхуячить собі писок яким-небудь станком, перестріне тебе на вулиці і давай вантажити нікому не потрібними речами, не пам'ятаючи, до того ж, як тебе звати. Або не люблю косметику, жахлива річ – косметика, агресивна і погано пахне, парфуми терпіти не можу, ще пити ладно, але так – не розумію, різні обручки, кульчики, значки – у всьому цьому є неповага, у всякому разі мені так здається. Раніше я спокійно ставився до подібних речей, загалом – раніше я багато речей просто не помічав, життя така прикольна штука – чим далі запливаєш в її акваторію тим більше гівна плаває навколо тебе, плаває і не тоне, але, з іншого боку, так і цікавіше.

      Друзів у мене досить багато, це навіть не компанія, скоріше такий дружній колектив симулянтів, які намахують усіх вербувальників і роботодавців, ми живемо в кількох сусідніх кімнатах на одному поверсі, спимо де попало, я навіть не всіх знаю, справжній друг тут один – Вася Комуніст, інші – публіка більш-менш випадкова, хоча теж наші друзі, вони то з'являються, то зникають, інколи їх набивається на нашому поверсі більше десятка, інколи – я сам по кілька діб блукаю коридорами, вилізаю на дах і дивлюсь навколо. Нам усім по 18–19, переважну більшість моїх друзів уже повиганяли з навчання, вони тепер або безробітні, або займаються нікому не потрібними речами, наприклад Собака Павлов – ніколи не міг зрозуміти чим він насправді займається. Батьки в Собаки Павлова євреї, але на себе він це не переносить, говорить, що батьки – це батьки, а він – це він, більше того – Собака Павлов говорить, що він правий. Відповідно, з батьками він не живе, говорить, що не може жити з євреями, тусується по знайомих, інколи зависає в нас на тиждень-другий, ще в нього є бабуся, очевидно не єврейка, бо в неї він теж іноді зупиняється. Час від часу він тягне в бабусі з сервантів різну антикварну порцеляну і продає її на барахолці, на отримані гроші накуповує в аптечних кіосках навколо ринку таблеток і іде до нас. Тоді ми взагалі не виходимо з кімнати по кілька днів, хіба що відлити чи поригати, але поригати можна і в кімнаті. Відлити, в принципі, теж. Я люблю Собаку Павлова, навіть не зважаючи на його антисемітизм, мені-то чого.

      Собака ідейно не працює, вважає западло, говорить «мені западло працювати на них», він загалом вважає, що в нашій республіці відбувся переворот і до влади прийшли євреї,