Світло між двох океанів. М. Л. Стедман

знов у двері, аж поки Том зібрався на силі, вийшов назовні та вчепився в залізні перила.

      Уперше він оцінював тутешню панораму. Перебуваючи в сотнях футів над рівнем моря, чоловік був заворожений виглядом океану, що розбивався об скелі безпосередньо під маяковою вежею. Густа молочно-біла піна час від часу оголювала темно-синю підкладку, що хлюпотіла.

      На іншому кінці острова височіла низка величезних валунів, яка відмежовувала бурхливі хвилі прибою, тому вода за ними залишалася спокійною, як у ванні. У Тома склалося враження, наче він повис у небі, не торкаючись землі. Дуже повільно обійшовши галереєю повне коло, молодий чоловік удивлявся в нереальний краєвид. Здавалося, його легені ніколи не зможуть вдихнути стільки повітря, очі довіку не побачать стільки простору й він ніколи не розчує повною мірою гуркіт, рев океану. На якусь мить цей рев також став безкраїм.

      Том кліпнув та швидко потрусив головою. Його ледь не понесло, і, щоб прийти до тями, він переключив увагу на власне серцебиття, відчув долівку під ногами, свої черевики. Чоловік випростався на повний зріст. Поглянув на двері: завіса була не затягнута. Потрібно починати з цього. Чогось конкретного. Він має зайнятися чимось конкретним, бо інакше хтозна, куди його розум або душу може понести, немов повітряну кульку. Єдине, що тримало його ті чотири роки крові та безумства, було те, що він, задрімавши на десять хвилин у землянці, точно знав, де його рушниця; завжди перевіряв свій протигаз; пересвідчувався, що його люди зрозуміли команду. На війні людина не думає на кілька років чи місяців уперед, вона планує наступну годину, може, дві. Усе інше – здогади.

      Том підвів бінокль і почав оглядати острів, шукаючи інші ознаки життя: йому потрібно було побачити кіз, овець, порахувати їх. Тобто сконцентруватися на конкретних завданнях. На латунних деталях, які треба відполірувати, на склі, що його потрібно чистити: спочатку зовнішнє скло світлової камери, а потім і самі призми. Змастити всі зубці, щоб шестерні рухалися плавно, долити ртуть, щоб запобігти тертю лінз. Чоловік хапався за кожну думку, як за щабель драбини, якою він підніматиметься до зрозумілого йому, повертатиметься до життя.

      Тієї ночі, коли Том запалив світло маяка, він робив це так повільно й ретельно, як один із жерців, що, можливо, робили це тисячі років тому на першому маяку в місті Фарос. Він зійшов крихітними металевими східцями на внутрішню платформу довкола світлового механізму і через отвір вліз усередину апарату.

      Заправивши мазутом паливний бак, Том запалив під ним вогонь таким чином, щоб випари досягли гартівної сітки газового ліхтаря. Потім підніс сірник до гартівної сітки, яка перетворила випари на біле яскраве світло. Спустившись на інший рівень, завів мотор. Світло почало повертатися з точним рівним спалахом щоп’ять секунд. Він узяв перо і написав у широкому вахтовому журналі в шкіряній палітурці: «Запалив о 17:09. Вітер пн./пн. сх. 15 вузлів, поривчастий, мінлива хмарність. Шість балів за шкалою Бофорта». Тоді додав свої ініціали «Т. Ш.». Його запис поновив історію, що її Віттніш, який продовжував записи Докерті, перервав кілька годин тому. Шерборн