Бояриня. Леся Українка

незнайомої невістки?..

      Що я тоді почну там на чужині,

      далеко так від роду?

      Степан

      Ні, Оксано,

      того не бійся. Мати будуть раді,

      що привезу я жінку з України, —

      мій батько, умираючи, бажав,

      щоб я десь в ріднім краю одружився.

      Тебе ж малою мати пам’ятають.

      (Знов пригортає її.)

      Та й хто ж би не злюбив моєї долі,

      голубоньки Оксаночки моєї?

      Се тільки в пісні всі свекрухи люті,

      а ти побачиш, як моя матуся

      тобі за рідну стане.

      Оксана

      Дай-то Боже!

      Степан

      Мені тепер здається, що нігде

      на цілім світі вже нема чужини,

      поки ми вдвох з тобою. От побачиш,

      яке ми там кубелечко зів’ємо,

      хоч і в Москві. Нічого ж там чужого

      у нашій хатоньці не буде, – правда?

      Оксана

      Авжеж. І, знаєш, якось я не дуже

      боюся тої чужини.

      Степан

      Зо мною?

      Оксана (усміхається)

      Тим певне, що з тобою. Але й так,

      хіба ж то вже така чужа країна?

      Таж віра там однакова, і мову

      я наче трохи тямлю, як говорять.

      Степан

      Та мови вже ж навчитися недовго…

      ну, ніби трохи тверда… Та дарма!

      Оксаночка у мене розумниця, —

      всього навчиться.

      Оксана

      Не хвали занадто,

      бо ще наврочиш!

      (Трохи посмутніла.)

      Я вже й так боюся…

      Степан

      Чого, єдина?

      Оксана

      Якось так упало

      се щастя раптом. Я такого зроду

      не бачила… Всі подруги мої,

      ті, що побралися, багато мали

      і горя, й клопоту перед весіллям,

      а я…

      Степан

      Та ще пожди! От, може, завтра

      твій батенько мені поріг покаже.

      Оксана

      Ні, ні, сього не буде, я вже певна.

      Степан (жартуючи)

      Здається, панночка не раді з того?

      Коли б ще й гарбуза не покотили?..

      Оксана

      Та годі! Що за жарти?

      Степан

      От ніяк

      не догоджу тобі словами! Добре ж,

      не буду говорити, коли так!

      (Без слів пригортає й милує її. Вона спершу пручається, потім піддається його пестощам.)

      Голос матері (з будинку)

      Оксано! Годі вже там поливати!

      Вже пізно!

      Оксана (кинулась)

      Мати кличуть.

      (Зривається йти.)

      Степан (утримує її. Пристрасно)

      Ще хвилинку!..

      Хвилиночку!

      Оксана

      Я вийду ще до тебе,

      як мати ляжуть спати.

      Степан

      Вийди, люба!

      Я виглядатиму тебе до світа!

      Голос матері

      Оксано, де ти?

      Оксана

      Ось