Бояриня. Леся Українка

звикли якось ми такого чути…

      проте… було б на світі, може, менше

      гріха і лиха, якби всі гадали

      по-твоєму…

      Іван (згірдно)

      Се в Києві ченці

      навчають отакого!

      Оксана

      Ти ж,

      Іване,

      у Києві не вчився. Звідки знаєш,

      чого там научають?

      Іван (зачеплений)

      От знайшлася

      зненацька оборонниця для тебе,

      боярине!

      Оксана

      Я тільки правду мовлю…

      (Засоромлена, подається з рундука в садок. Увіходить з будинку на рундук джура.)

      Джура

      Там, пане, я приніс для гостя речі.

      Перебійний

      Ходім, Степане, покажу, де маєш

      в нас мешкати.

      Степан (до Перебійнихи)

      Спасибі, паніматко,

      за хліб, за сіль!

      Перебійниха (з косим поглядом на сина)

      Пробач, коли що, може,

      прийшлось на перший раз не до сподоби…

      (Степан з Перебійним і джурою йдуть у будинок.)

      Перебійниха (до Івана нишком)

      Ну й ти ж таки! Хто ж так говорить з гостем?

      Іван

      Ат! Хай же він хоч раз почує правду!

      Перебійниха

      Адже ти чув, що він казав…

      Іван

      Овва!

      бурсак, та щоб не вмів замилить очі!

      Перебійниха

      Мені він до сподоби, – добрий хлопець,

      такий увічливий…

      Іван

      Та вам вже, звісно,

      язиком приподобатись недовго.

      Перебійниха

      Чи сяк, чи так, а вдруге ти не будь

      таким до гостя гострим! Се ж неначе

      на те його ми в хату запросили,

      щоб ним помітувати. Незвичайно!

      Іван

      Та вже гаразд, не буду зачіпати.

      (Зіходить з рундука.)

      Перебійниха

      Куди ти?

      Іван

      От піду до товариства.

      (Іде через садок, перескакує через тин і зникає. Увіходить служебка і збирає зі стола.)

      Перебійниха

      Де ти, Оксано?

      Оксана (виходить із-за куща з кухликом в руці)

      Ось я тута, мамо.

      Се я барвінок поливаю.

      Перебійниха

      Справді,

      полити слід, – зовсім посох на сонці.

      Полий же й те, що ми пересадили.

      Перебійниха і служебка, зібравши зі стола, йдуть у будинок. Оксана, поливаючи квіти, співає веснянки. В садку сутеніє. Степан нишком вилазить вікном з своєї кімнати на рундук, прудко та звинно зіскакує з рундука на землю і підходить до Оксани.

      Оксана (уриває спів і впускає кухля)

      Ой лихо! Хто се?..

      Степан

      Панночко, се я.

      Прости мене. Ти гніватись не мусиш,

      бо ти ж мене