Бояриня. Леся Українка

завтра вже про мене й не згадаєш…

      Оксана (спустивши очі)

      Хіба ти завтра їдеш?

      Степан

      Що ж я маю

      тобі тут очі мулити собою?

      Оксана

      Виходить, наче я тебе жену…

      Я ще ж тобі не мовила ні слова…

      Степан

      Невже я маю ще й того діждатись,

      щоб ти мені сказала: «Вибирайся»?

      Оксана (збентежена, зриває з вишні листочки, кусає їх і розщипує в руках)

      Який же ти чудний! Ну, що ж я мала

      тобі казати? Я не звикла так…

      Я інших паничів роками знаю

      і ще від них такого не чувала…

      а ти… недавно що приїхав…

      Степан

      Панно!

      Ті паничі безжурно походжають

      на щирому дозвіллі по садочках

      та вибирають квітку для забави,

      і тільки ждуть, щоб краще розцвілася.

      А я ж як в’язень, що на час короткий

      з темниці вирвався і має хутко

      з веселим світом знову попрощатись

      і розцвіту не має часу ждати.

      Мені була б не для забави квітка,

      я бачу в ній життя і волі образ,

      і краю рідного красу. Для мене

      куточок той, де б посадив я квітку,

      здавався б цілим світом… Я забув,

      що ти живеш на волі, що для тебе

      привабного нема нічого там,

      де я живу, і навіть буть не може…

      Оксана (стиха, похиливши голову)

      Чого ж ти так у тому певен?

      Ти наче думаєш, що я вже справді

      якась ростина, що в мені немає

      ні серця, ні душі…

      (В голосі злегка бринять сльози. Вона уриває.)

      Степан (знов бере її за руку, вона не боронить)

      Оксано, зоре!..

      Пробач… я сам не знаю… я не смію…

      (з поривом)

      Ні, я не можу, я не маю сили

      тебе зректися!

      (Пригортає Оксану.)

      Серденько, скажи,

      чи любиш ти мене? Промов же слово!

      Оксана

      Хіба ж би я з тобою так стояла?

      (Ховає обличчя у нього на грудях. Німа сцена.)

      Степан

      Я завтра старостів зашлю до тебе.

      Чи батько твій їх прийме?

      Оксана

      Татко дуже

      тебе вподобав і матуся теж.

      Степан

      Що тільки дам тобі я на чужині

      замість веселощів рідного краю?

      Своє кохання вірне, більш нічого…

      Оксана

      Не думай, ніби я пуста панянка,

      що тільки має на умі забави

      та залицяння. Сі трудні часи

      думок поважних і дівчат навчили.

      Якби ти знав, як туга кров гнітить!..

      Степан

      Кров?

      Оксана

      Так. Не раз, вернувшися з походу,

      лицарство з нами бавиться при танцях.

      Простягне руку лицар, щоб узяти

      мене до танцю, а мені здається,

      що та рука червона вся від крові,

      від