Бояриня. Леся Українка

>БОЯРИНЯ

      I

      Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини Олекси Перебійного. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цілої стіни. На рундуку стіл, дзиґлики, на столі прилагоджено до вечері. Стара Перебійниха дає останній лад на столі, їй помагає дочка її Оксана і служебка.

      Через садок до рундука ідуть Перебійний і Степан, молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя його видко одразу, що він не москаль.

      Перебійний (до гостя)

      Моя стара управилась хутенько!

      Дивись, уже спорудила й вечерю,

      поки ми там на цвинтарі балачки

      провадили.

      Перебійниха (зіходить трохи з рундука назустріч гостеві)

      Боярине, прошу

      зажити з нами хліба-солі.

      Степан (уклоняючись)

      Рад би,

      шановна паніматко, та не смію,

      коли б не гнівались старі бояри, —

      я й так уже давно від них одбився.

      Перебійний

      Про них ти не турбуйся. Підкоморій

      їх запросив на бенкет, а тебе

      я випрохав до нас: «Я сам, – кажу їм, —

      щось недугую трохи, то не можу

      на бенкетах гуляти, а Степана,

      по давній приязні до його батька,

      хотів би пригостити в себе в хаті.

      Він молодик, йому ще не пристало

      на бенкети великі учащати».

      Боярам, видко, вже запах медок

      та варенуха, отже, роздобрились

      та й мовили: «Нехай собі парнішка

      сидить у тебе хоч і до від’їзду.

      Навіщо він нам здався?»

      Степан

      От спасибі,

      панотченьку!

      (Зіходить на рундук з господарями.)

      Перебійний

      Я джурі накажу,

      нехай перенесе твоє манаття

      до нас, та й заберу тебе в полон,

      поки не визволять бояри.

      Степан

      Боже!

      Такий полон миліший од визволу.

      Перебійниха (до Оксани)

      Піди лиш, доню, там пошли Семена.

      (Оксана виходить і незабаром вертається.)

      Степан

      Якби лиш я не став вам на заваді…

      Перебійниха

      Ото б таки! Ще в нас у хаті стане

      для гостя місця!

      Перебійний

      Ти, синашу, в мене

      забудь всі церегелі. Таж зо мною

      небіжчик батько твій хліб-сіль водив,

      укупі ми й козакували.

      (Садовить Степана і сам сідає при столі. До Оксани.)

      Дочко,

      ти б нас почастувала на початок.

      (Оксана наливає з сулійки дві чарки – батькові й гостеві.)

      Оксана

      Боярине, будь ласка, призволяйся.

      Степан (узявши чарку, встає і вклоняється Оксані)

      Дай Боже, панночко, тобі щасливу

      та красну долю!

      Оксана

      Будь здоровий, пивши.

      (Степан, випивши, знов сідає. Оксана частує батька. Всі вечеряють.)

      Перебійний (до Оксани)

      А він спочатку не пізнав тебе,

      ти знаєш? Запитав: «Яка то панна

      у першій парі корогву несе?»

      Оксана (усміхаючись і поглядаючи на Степана)

      Коли?

      Перебійний

      Та отоді ж, як ти на Трійцю

      в процесії між братчицями йшла.

      Степан

      Ти завжди носиш корогву?

      Оксана (з певною самовтіхою)

      Аякже,

      я перша братчиця в дівочім братстві.

      Перебійний (жартівливо підморгнувши)

      Се вже тобі не та мала Оксанка,

      що ти, було, їй робиш веретенця.

      Оксана

      Ті веретенця й досі в мене є…

      (Замовкає, засоромившись.)

      Степан (втішений)

      Невже?

      Оксана