Байки. Леонід Глібов

      Щоб старшиною до Овець

      Наставили його служити…

      Лукавий молодець!

      Попереду він кинувсь до Лисиці,

      Щоб тая нищечком у Львиці

      Поворожила про його;

      Лисичка здатна до сього:

      Крутнула хвостиком — і помоглося, —

      Все до ладу й прийшлося.

      Став думать Лев, що, може б, і не слід,

      Бо препоганий Вовчий рід, —

      Та треба ж іноді і жінці догодити…

      Тут як би владить так,

      Щоб який-небудь неборак

      Не здумав шелесту зробити:

      Скрутив, мов, як хотів…

      І Лев звелів

      Кликнуть громаду на пораду.

      Ну, чи громаду, то й громаду…

      Зійшлись… Ніхто нічого не сказав…

      І Вовчик старшиною став.

      А Вівці ж що? Хіба ж вони поснули,

      На раді стоячи? Про їх же діло йшло?.

      От те ж то й лишенько! Овечок не було,

      Бо не покликали — забули…

      А слід побуть їм там.

      Панове громадяне!

      Ся байка вам

      В пригоді, може, стане…

      1864-1872

      Гуси

      День за горою погасав;

      Затихло все в гаю густому;

      Гусятник-хлопець заганяв

      Од берега Гусей додому;

      Гукав їм: «Гайда!» — і свистав,

      Лозиною лінивих підганяв.

      — Отак ми дожились з дурною головою!

      Отак нас стали шанувать! —

      Гелгочуть Гуси між собою. —

      Нам тільки й світа — мандрувать

      Від хліва до болота,

      Та ще к тому така голота

      Лозиною тебе жене —

      Я, мов, отаман — бійсь мене!

      Де ж вона в світі, правда тая,

      Коли такеє діється з Гусьми?

      Забула, мабуть, доля злая,

      Відкіль наш рід і що за птиці ми.

      Учені та розумні люде

      Усюди славу рознесли,

      Що наші прадіди — нехай їм легко буде —

      Великий город Рим од ворога спасли…-

      А хлопець слуха і сміється:

      — Тривайте, прийдуть празники —

      І ваша славонька минеться:

      Хазяйка побере за вас коповики;

      Поопадають ваші роги

      Наперекір старовині,

      Лежатимете ви на черені

      Між стравою, задравши ноги.

      Сказав би байку ще не так,

      Та мій язик примовкнуть мусить:

      Буває, вискочить Гусак,

      Почне сичать та ще й укусить.

      1892

      Два кума

      — Здоров, Василю, пане-брате!

      — Здоров, кумасю мій Кіндрате!

      — Чи ти ще там здоров та жив?

      — Ох, братику! — Василь завив, —

      Мого ти лишенька не знаєш,

      Що так питавші

      Бог покарав мене: я погорів;

      Уся худібонька пропала,

      Неначе язиком корова ізлизала…

      — Оце бак лихо! Глянь… Коли ж воно

      і як?

      — А так!

      Неділь вже, мабуть, з вісім буде —

      Святками до мене зібрались добрі