Правознавство. Коллектив авторов

із яких представляє інтереси суб’єктів федерації. Кожна особа має подвійне громадянство – федерації і відповідного суб’єкта федерації. Суб’єкти федерації наділені правом приймати власну конституцію і закони, які не повинні суперечити федеральному законодавству. Разом із федеральними податками, які надходять до федеральної казни, встановлено і податки суб’єктів федерації (двоканальна податкова система). Федерації створюються за територіальним (Мексика, Бразилія), національним (Бельгія) чи національно-територіальним (Канада) принципом. Відповідно до характеру та обсягу повноважень суб’єктів федерації, розрізняють: симетричні – федерації, в яких усі суб’єкти мають рівний правовий статус, і асиметричні – федерації, в яких юридичний і фактичний статус суб’єктів федерації неоднаковий (Росія, Індія). Федеративний державний устрій має забезпечити вільне об’єднання і рівноправну взаємодію спільнот, які мають значні етнічні, історико-культурні, релігійні та інші особливості, і створити оптимальні умови для вираження регіональних та інших інтересів меншин.

      Разом із зазначеними формами державного устрою в літературі іноді виокремлюють конфедерацію – союз суверенних держав, члени якого, зберігаючи свою незалежність, утворюють на договірних засадах спеціальні спільні органи для координації дій при вирішенні конкретних проблем. Принцип конфедералізму означає збереження повної юридичної та політичної самостійності держав, які належать до конфедерації, відсутність центральної влади, спільного єдиного законодавства, громадянства, судової системи. Взаємовідносини між суб’єктами конфедерації будуються винятково на основі добровільних домовленостей. Повноваження керівних об’єднаних органів конфедерації чітко визначені й обмежені сферою їх компетенції. У конфедерації не існує єдиної податкової системи, бюджет формується за рахунок внесків її членів. Правова підстава утворення конфедерації – союзний договір, а не конституція. Конфедеративні утворення мають тимчасовий характер і переростають у федерації або розпадаються на окремі унітарні держави. Конфедеративними утвореннями вважаються США 1776 – 1787 рр., Швейцарія до 1848 р., Німеччина 1815 – 1867 рр., ОАР (Єгипет і Сирія) 1958 – 1991 рр., Сенегамбія (Сенегал і Гамбія) 1982 – 1989 рр.

      Державно-правовий режим – це сукупність способів і методів здійснення державної влади. Всі існуючі державно-правові режими поділяються на демократичні і недемократичні. У більшості сучасних держав поширений демократичний (грец. demos – народ, kratos – влада) режим (Франція, США, Німеччина, Австрія, Швейцарія та ін.). Він характеризується: прямою участю населення у вирішенні державних питань (пряма, або безпосередня, демократія) чи з допомогою виборних представницьких органів (парламентська, або представницька, демократія); гарантованістю та реальністю прав і свобод людини і громадянина; існуванням різних форм власності; політичним та ідеологічним плюралізмом; законністю і правопорядком; верховенством