Правознавство. Коллектив авторов

ст.) порівнює суспільство з біологічним організмом. У розвитку суспільства виявляються загальні закономірності, притаманні всім живим організмам (зростання і ускладнення функцій організму, взаємозв’язок їх окремих частин, їх диференціація). Об’єднання людей (племена, союзи племен, імперії, міста-держави) Г. Спенсер називає «агрегатами», які змінюються під впливом соціально-класового розшарування суспільства, спеціалізації праці, утворення органів політичної влади. У державі всі її частини виконують певні функції: уряд – функції мозку; нижчі класи реалізують внутрішні функції, займаються землеробством, скотарством, забезпечують життєдіяльність суспільства; існує спеціальна розподільча система – торгівля, транспорт, засоби зв’язку; панівні класи відповідають за зовнішні функції (забезпечення оборони).

      Виникнення держави обумовлювалось також психологічними факторами – особливостями людської психіки, зокрема прагненням людей до пошуку авторитету, якому б можна було підкорятися (Петражицький); демографічними факторами – зростанням народонаселення (Мальтус); географічними – кліматом, ландшафтом, природними ресурсами (Хантінгтон) та ін.

Теорії походження права

      За теологічною теорією (Тома Аквінський, Ж. Марітен) право було створене Богом і дароване людині через пророка чи правителя. Воно виражає волю Бога, вищий розум, добро і справедливість. Тома Аквінський підкреслював, що світ заснований на ієрархії форм (божественної, духовної, матеріальної), на чолі якої стоїть Бог. Підпорядкування існує і в системі законів – вічних, природних, людських, божественних.

      Теорія примирення (Г. Берман, Е. Аннерс) пояснювала походження права необхідністю упорядкування відносин між родами. Вона виходила з того, що у розв’язанні конфліктів між родами було зацікавлене все первісне суспільство. Договори про примирення спочатку в усній, символічній формі укладалися з допомогою народних зборів, ради старійшин. З часом такі договори, через повторення ситуації однорідного характеру, поступово переросли в правила, юридичні норми (право примирення).

      Представники теорії природного права (Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж. – Ж. Руссо та ін., XVII – XVIII ст.) вважали, що природне право, на відміну від позитивного (встановленого з волі держави), виникає як закон доброчесності, як право справедливого розуму. Природні права належать людині від народження (право на життя, свободу, власність, прагнення щастя), однак будь-який закон (навіть закон природи) потребує гарантій. Тому люди відмовилися від можливості самостійно захищати свої права і домовилися створити державу, яка має право видавати закони і супроводжувати їх санкціями.

      Історична школа права (Г. Гуго, Ф. Савіньї, Г. Пухта, XIX ст.). Право виникає спонтанно як мова народу. Воно виростає з національного духу, народної свідомості і набуває специфічного характеру, притаманного тільки певному народові в найбільш ранні періоди його історії. Тому право виключає всі фактори випадкового, повільного походження.