Кращі твори (збірник). Леся Українка

Ідеться, зокрема, про такі твори, як «Держава» Платона, «Про божу державу» бл. Августина, «Божественна комедія» Данте, «Утопія» Т. Мора, а серед новітніх – «Что делать?» М. Чернишевського, «Оливкове гілля» М. Метерлінка, «На білому камені» А. Франса та чимало інших.

      Слід також зазначити, що у своїх літературно-критичних розвідках Леся Українка постійно зверталася до теоретичної проблематики, розглядала питання літературних напрямів і стилів, художньої й історичної правди та ін. Особливий інтерес викликає її обґрунтування неоромантизму як новітнього літературного напряму та принципу «суверенної особистості» як його художньо-естетичного ідеалу.

      В останні місяці життя, незважаючи на тяжкий стан здоров’я, письменниця продовжує роботу: пише листи, завершує казку «Про велета» і драматичну поему «Оргія», починає роботу над оповіданням «Екбаль-ганем», наспівує К. Квітці для запису мелодії українських народних пісень, диктує матері план драматичної поеми «На передмісті Александрії…» Останній відомий автограф письменниці: «Цілую. Пишіть на Кутаїс, нам Квітка привезе сюди. Леся»…

      Померла Леся Українка 1 серпня 1913 р. в Грузії, у м. Сурамі. Похована в Києві на Байковому кладовищі.

      Життя Лесі Українки – творчий і людський подвиг. Своїм талантом і духовною величчю вона піднесла українську літературу до світових вершин.

Л. Скупейко

      Поезія

      До натури

      Натуро-матінко! я на твоєму лоні

      Дитячі радощі і горе виливала,

      І матір’ю тебе я щиро звала,

      З подякою складаючи долоні.

      Ти іскру божую збудила в моїх грудях;

      Надія, – їй же першу пісню я співала, –

      Мені провідною зорею стала,

      І з нею буду я добра шукати в людях.

      Коли ж почую я, що промінь погасає

      Надії милої, – тоді, Натуро-ненько,

      Прийми моє знебулеє серденько,

      І проміння нове нехай йому засяє!

[1888]

      Напровесні

      Не дивуйтесь, що квітом прекрасним

      Розцвілася дівчина несміла, –

      Так під промінням сонечка ясним

      Розцвітає первісточка біла.

      Не дивуйтесь, що думи глибокі

      Будять речі та сльози пекучі, –

      Так напровесні дзвінкі потоки

      Прудко, гучно збігають із кручі.

      Не дивуйтесь, що серце так рв’яно,

      Щиро прагне і волі, і діла, –

      Чули ви, як напровесні рано

      Жайворонкова пісня бриніла?..

[1889]

      Із циклу «Зоряне небо»

      В небі місяць зіходить смутний

      Поміж хмарами вид свій ховає,

      Його промінь червоний, сумний

      Поза хмарами світить-палає.

      Мов пожежа на небі горить,

      Землю ж темнії тіні вкривають,

      Ледве