Кращі твори (збірник). Леся Українка

критерієм людської сутності загалом, транспонуючи семантику високого трагізму: той, хто обдарований «божою іскрою», прирікає себе на тяжкі моральні випробування, співмірні рівневі духовної свободи людини. Тому, спроектовані на ці образи-символи, персонажі Лесі Українки в кінцевому підсумку опиняються в ситуації екзистенційного вибору – піддатися впливу обставин чи зберегти свою внутрішню сутність, виявляючи її ціною страдництва чи навіть життя.

      Такими постають більшість персонажів письменниці, навіть коли вони безпосередньо – ситуативно, сюжетно, історично – не пов’язані з цими образами-символами, як, скажімо, герої драматичних творів «Бояриня» і «Лісова пісня». У них авторка відходить від світових тем і сюжетів, зосереджуючись на матеріалі з української історії й міфології.

      Драма-феєрія «Лісова пісня» належить до драматичних шедеврів української літератури початку ХХ ст. Вона була написана впродовж десяти-дванадцяти днів влітку 1911 р. у Кутаїсі, де в той час перебувала Леся Українка, й опублікована в березні наступного року в «Літературно-науковому віснику» (1912. – Кн. 3. – С. 401–448). «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую мавку “в умі держала”. […] І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували – пам’ятаєш? – у дядька Лева Скулинського… Зчарував мене сей образ на весь вік»[16], – так висловлювалася письменниця в листі до матері з приводу імпульсу, що підштовхнув її до написання цього твору.

      Справді, «Лісова пісня» навіяна волинсько-поліськими враженнями: засвоєні ще з дитячих років прадавні уявлення й форми міфопоетичної свідомості волинських поліщуків стали органічною часткою світогляду авторки, емоційно-образною й психологічною матрицею, на яку накладалися всі пізніші знання з української й слов’янської міфології. Проте драма Лесі Українки не має нічого спільного з тим, що зазвичай називають літературною обробкою, стилізацією чи переспівом фольклорного зразка. Навпаки, на основі фольклорно-міфологічного матеріалу письменниця створила філософський твір, наповнений глибоким символічним змістом.

      Сюжетно й композиційно «Лісова пісня» підпорядкована зміні пір року: дія драми починається напровесні й завершується з настанням зими. Відповідно до цього у творі набуває значення символіка річного календарно-обрядового циклу, як-то закликання й зустріч весни (згадаймо, що Лукаш награє на сопілці веснянки), русальна й купальська обрядовість тощо, і драма сприймається «наче інсценізація великої космогонічної драми» (М. Ласло-Куцюк), окремі епізоди якої часто нагадують уривки з календарно-обрядових містерій, а дійові особи – учасників ритуального дійства. Скажімо, у сцені пробудження Мавки від зимового сну відчутний відгомін давнього повір’я про людей, які нібито на зиму завмирали, а на свято Красної гірки – Радуниці (5.05), у переддень св. Юрія,

16

Українка Леся. Зібр. творів: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1979. – Т. 12. – С. 378–379.